ЦАРСЬКІ ЧАСИ

ЧАС ПЕРШИЙ

Священик в епітрахилі багряної барви, творить малий поклін перед святою трапезою, відсуває катапетасму, виходить південними дверима перед Божий Гріб і виголошує:

Священик: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні.

Люди: Амінь.

Слава тобі, Боже наш, слава тобі.

Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий душі наші.

Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас. (Тричі)

Слава Отцю, і Сину, і Святому, Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, посіти і зціли немочі наші імени твого ради.

Господи, помилуй. (Тричі)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я твоє, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя, як на небі так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Священик: Бо твоє єсть царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки вічні.

Люди: Амінь.

Господи, помилуй (12 р.).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Прийдіте, поклонімся Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся Христові, Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся і припадім до самого Господа Ісуса Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 21

Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?* Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку.

Боже мій, кличу я вдень, – не відповідаєш,* а й уночі я теж не вгаваю.

Та ж ти – святий,* возсідаєш на хвалах Ізраїлевих!

На тебе покладалися батьки наші:* звірялись, і ти врятував їх.

Взивали тебе й спасались,* на тебе покладались і ганьби не зазнавали.

А я – черв’як, не людина;* сміховище людей, презирство народу.

Всі, що на мене дивляться, глузують з мене,* кривлять губи, кивають головою:

«Поклавсь на Господа, нехай його рятує;* нехай його спасає, коли він його любить!»

Ти мене вивів з материнського лона,* ти дав мені безпеку при грудях матері моєї.

На тебе я був зданий від утроби,* від материнського лона ти – Бог мій.

Не віддаляйсь від мене, * бо нещастя близько, бо допомогти нікому.

Биків багато мене оточило,* башанські сильні навколо мене стали.

Роззявили на мене свою пащу,* неначе лев, що роздирає і рикає.

Я став, немов вода розлита,* всі кості мої повиходили з суставів.

Неначе віск, розбилось моє серце,* розтануло в мене в нутрі.

Мов черепок, висохла моя сила,* язик мій прилип до горлянки, кладеш мене в порох смерти.

Бо пси мене обсіли,* і лиходіїв зграя оточила.

Пробили мені руки й ноги, всі мої кості я міг би полічити.* Дивляться на мене і з радістю позирають.

Одежу мою ділять між собою,* і на хітон мій жеребок кидають.

Але ти, Господи, не віддаляйсь;* о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу.

Вирятуй від меча мою душу* – із собачих лап мою єдину.

Спаси мене із левиної пащі* – від ворогів буйволових мою убогу.

Я сповіщу моїм братам про твоє ім’я,* хвалитиму тебе серед громади:

«О ви, що боїтеся Господа, його хваліте;* нащадки Якова, його шануйте, і бійтеся його, потомки Ізраїля!

Бо він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього;* і коли той взивав до нього, – слухав».

Від тебе йде моя хвала у великім зборі,* обітниці мої виконаю перед тими, що його бояться.

Нехай споживають покірні, нехай будуть ситі,* хай хвалять Господа ті, що його шукають. Нехай серце ваше живе повіки!

Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа.* І впадуть ниць перед тобою усі сім’ї народів;

Господнє бо є царство,* він над народами панує.

Йому одному поклоняться всі ті,* що в землі спочивають;

Перед ним упадуть ниць усі ті, що сходять у могилу.* І душа моя для нього житиме;

Моє потомство буде йому служити,* і розповість про Господа прийдешньому родові;

Прийдуть, оповістять про його добрість народові, що має народитись:* «Таке вчинив Господь!»

Слава, і нині:

Алилуя, алилуя, алилуя. Слава тобі, Боже. (Тричі)

Господи, помилуй. (Тричі)

Тропар

Слава, глас 1: Коли ти, Христе, був розп’ятий,* тоді припинилось насильство і була потоптана ворожа сила;* бо не ангел, ані людина, але сам ти, Господи,** спас нас – слава тобі!

І нині: Як нам називати тебе, Благодатна?* Небом? – Ти бо випромінила Сонце Правди:* Раєм? – Ти бо виростила нам Квіт нетління.* Дівою? – Ти бо зосталася нетлінна.* Чистою Матір’ю? – Ти бо носила у святих обіймах твоїх Сина, всіх Бога.** Його ж моли, щоб спас душі наші.

Тоді співаємо ці стихири.

Глас 8, самогласний:

Сьогодні на осудження беззаконників* завіса храму роздирається і сонце проміння своє скриває,** дивлячись, як Господа розпинають.

Стих: Поділили ризи мої між собою* і за одежу мою кидали жереб.

Як овечку на заріз повели тебе, Христе Царю,* і як невинне ягня беззаконні люди прибили тебе до хреста** за гріхи наші, Чоловіколюбче.

Слава, і нині: Ти, Господи, серед великих терпінь,* сказав до беззаконників, які тебе схопили:* Хоч ви вдарили Пастиря й розігнали дванадцять овець – моїх учнів,* але я міг би виставити більше ніж дванадцять легіонів ангелів.* Та я терплю, щоб сповнилося все оте незбагненне й таємне,* що я провістив вам через моїх пророків.** Господи, – слава тобі!

Відчинивши святі двері, священик (у фелоні) та диякон, обернувшись до людей, зі святилища виголошують:

Диякон: Будьмо уважні.

Священик: Мир всім.

Диякон: Премудрість, будьмо уважні.

Прокімен, глас 4: Серце його зібрало в собі* беззаконня наші.

Стих: Блажен, хто дбає про нужденного та вбогого.

Диякон: Премудрість.

Читець: З книги пророка Захарії читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

Читець: Так говорить Господь: Узяв я мою палицю, Ласку, й поламав її, щоб зламати мій союз, що я уклав був з усіма народами, і він був поламаний того дня, і найнужденніші з отари, що наглядали за мною, зрозуміли справді, що це було слово Господнє. І я сказав їм: «Коли ваша ласка, дайте мені мою платню, а коли ні, то лишіть». І вони відважили мені мою платню – тридцять срібних. Але Господь сказав мені: «Кинь її до скарбниці, ту дорогу ціну, за яку вони мене оцінили». І взяв я тридцять срібних і вкинув у дім Господній, у скарбницю. Потім поламав я другу палицю, Пов’язь, щоб розірвати братерство між Юдою та Ізраїлем. І коли хтось його спитає: «А що то у тебе за рани на руках? – він відповість: «Це – мене поранено у домі моїх друзів». Ой мечу, встань проти мого пастуха, проти мужа, спільника мого, – слово Господа сил. Я вдарю пастиря, і розбіжаться вівці: Я на малих поверну мою руку. І станеться в той день: І світла не буде, а буде мороз і холод. То буде один день, відомий Господеві: Ні день, ні ніч, – під вечір буде видно. Того дня потечуть живі води з Єрусалиму; половина їх до східного моря, а половина до західного; так буде літом і зимою. І Господь стане царем над усією землею. В той день Господь буде єдиний, і єдине його ім’я. (Зах. 11,10-14; 13, 6-7; 14, 6-9)

Апостол

Диякон: Премудрість.

Читець: До Галатів послання святого апостола Павла читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

Читець: Браття! Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Xриста, яким для мене світ розп'ятий, а я світові; бо ані обрізання, ані необрізання є щось, лише нове створіння. На тих, які поступають за цим правилом, мир для них і милосердя, а й на Ізраїля Божого. А, втім, на майбутнє нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати! Амінь. [Гал. 215 зач.; 6,14-18)

Євангеліє

Диякон: Премудрість, прості, вислухаймо святого Євангелія.

Священик: Мир всім.

Люди: І духові твоєму.

Диякон: Від Матея святого Євангелія читання.

Люди: Слава страстям твоїм, Господи.

Євангеліє читає сам священик:

Тоді як настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. І, зв’язавши його, повели і видали правителеві Пилатові. Тоді Юда, що зрадив Ісуса, побачивши, що його засудили, розкаявся і вернув назад тридцять срібняків первосвященикам і старшим. Згрішив я, сказав, видавши кров невинну. Ті ж відповіли: Що нам до того? Ти побачиш! Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть, і повісився. Первосвященики взяли ті гроші і кажуть: Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови. Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, і дали їх за ганчарське поле, як Господь мені велів був. Привели вони Ісуса перед правителя, і правитель спитав його: Ти цар юдейський? Ісус відповів: Ти кажеш. Та коли первосвященики і старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до нього: Хіба не чуєш, скільки свідчать проти тебе? Він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. На свято правитель звик був відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли. Був же тоді визначний в’язень, що звавсь Варавва. І от, коли вони зібрались, Пилат каже до них: Кого бажаєте, щоб я відпустив вам: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос? Знав бо він добре, що вони з заздрости видали його. І коли він сидів на судищі, його жінка прислала йому сказати: Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі в сні багато витерпіла заради нього. Та первосвященики і старші намовили народ просити, щоб пустив Варавву, а Ісуса видав на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Ті відповіли: Варавву. Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос? Усі відповіли: Нехай буде розп’ятий! Він спитав: Що злого вчинив він? Вони ж іще більше стали кричати: Нехай буде розп’ятий! Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води і вмив перед народом руки та й каже: Я невинний крови праведника цього; ви побачите. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших! Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття. Вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоним плащ, і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, і дали тростину в праву руку. Потім, падаючи перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: Радуйся, царю юдейський! І плювали на нього, брали тростину і били його по голові. Насміявшись з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест його. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто Череп-місце, дали Ісусові пити вина змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп’яли його, поділились його одежею, кинувши жереб. А потім сіли, щоб його стерегти там. Над головою в нього прибили напис, за що його засуджено: Це Ісус - цар юдейський. Тоді розп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. Ті ж, що проходили мимо нього, лихословили його і кивали головою, кажучи: Ти, що руйнуєш храм і за три дні будуєш знову, спаси себе самого: якщо ти Син Божий, зійди з хреста! Так само і первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, кажучи: Інших спасав - себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я - Син Божий. Так теж і розбійники, що були з ним розп’яті, ображали його. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі, Елі, лема, савахтані, тобто: Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув? Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: Він Іллю кличе. І негайно один із них підбіг, узяв губку і, намочивши її оцтом, настромив на тростину і дав йому пити. Інші ж казали: Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати. Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. Тоді завіса храму роздерлася надвоє, від верху аж до низу, земля затряслася, скелі розпались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали і, вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто і багатьом з’явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталось, вельми налякались і мовили; Це справді був Син Божий. Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї і служили йому: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея. (Мт. 110 зач.; 27,1-56)

Люди: Слава довготерпінню твоєму, Господи.

Стопи мої спрямуй за твоїм словом,* і ніяке беззаконня нехай не запанує наді мною.

Визволь мене від людської обмови,* і я твої заповіді пильнуватиму.

Світи своїм обличчям на слугу твого* і навчи мене установ твоїх.

Нехай наповняться уста мої хвалою твоєю, Господи,* щоб оспівувати славу твою, увесь день – величність твою.

Святий Боже; Пресвята Тройце; Отче наш; і оцей кондак, глас 8:

Прийдіть усі, прославмо за нас Розп’ятого,* бо коли Марія побачила його на хресті, мовила:* Хоч і терпиш розпинання,** однак ти Син і Бог мій.

Якщо у Велику П’ятницю припаде празник Благовіщення, тоді співаємо кондак свята.

Господи, помилуй (40 р.).

Священик виходить північними дверими в епітрахилі перед Божий Гріб, мовить молитву: «Ти, що повсякчас» і перебуває там до закінчення Часу.

Ти, що повсякчас і кожної години на небі й на землі приймаєш поклін і славу, Боже добрий, довготерпеливий і многомилостивий, що праведних любиш, і грішних милуєш, і всіх кличеш до спасіння, заради обіцянки майбутніх благ! Прийми, Господи, в цю хвилину й наші молитви і спрямуй життя наше до твоїх заповідей. Душі наші освяти, тіла очисти, думки наші направ, розум очисти й протверези, і визволь нас від усякої скорботи, лиха й слабування. Захисти нас святими ангелами твоїми, щоб ми, їх охороною збережені й напоумлені, осягнули єдність віри та зрозуміння неприступної твоєї слави, бо ти благословенний і на віки вічні.

Люди: Амінь.

Господи, помилуй. (Тричі)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, тебе величаємо.

Іменем Господнім благослови, отче.

Священик: Боже, змилуйся над нами і благослови нас; світлом лиця твого осяй нас і помилуй нас.

Люди: Амінь.

Молитва на час 1-ий

Священик: Христе, світло істинне, що освітлюєш і освячуєш кожну людину, яка приходить на світ! Нехай позначається на нас світло обличчя твого, щоб у ньому ми побачили світло неприступне. Справ стопи наші до виконування заповідей твоїх, молитвами пречистої твоєї Матері і всіх святих твоїх.

Люди: Амінь.

ЧАС ТРЕТІЙ

Прийдіте, поклонімся Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся Христові, Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся і припадім до самого Господа Ісуса Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 68

Спаси мене, о Боже,* бо води сягають мені аж по горло.

Загруз я в глибокому болоті, і немає де стати.* Увійшов я у глибокі води, і пориває мене бистрінь.

Від крику я знемігся; горло у мене пересохло;* втомились мої очі, як я ждав на мого Бога.

Тих, що без причини мене ненавидять,* більше, ніж волосу на голові у мене.

Тих, що мене хочуть погубити – ворогів моїх брехливих – сила.* Чи ж мушу я те віддати, чого не загарбав?

Ти, Боже, знаєш мій нерозум,* мої провини не сховані від тебе.

Не дай, щоб через мене соромились ті,* що надіються на тебе, Господи, Боже сил.

Не дай, щоб через мене вкрилися ганьбою ті,* що тебе шукають, Боже Ізраїля.

За тебе я терпів зневагу,* ганьба лице моє вкрила.

Чужий я став і братам рідним;* сторонній – синам матері моєї.

Бо ревність до твого дому мене з’їдає,* зневаги зневажаючих тебе на мене впали.

Постом смирив я душу мою,* але й те було мені на наругу.

Верету надягнув я замість одежі,* і притчею для них зробився.

Вони говорять проти мене, сівши при брамі,* і виспівують ті, що вино жлуктають.

Але я молюся, Господи, до тебе, у сприятливий час* О Боже, вислухай мене у своїй доброті великій, твоїм спасінням певним.

Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув;* коли б то я урятувався від тих, що мене ненавидять, і від вод глибоких!

Водяна бистрінь хай не затопить мене, глибінь хай мене не поглине,* хай яма не затулить своєї пащі надо мною.

Вислухай мене, Господи, бо добра твоя ласка,* обернись до мене з великого милосердя твого.

І не ховай свого обличчя від слуги твого, бо я у скруті;* вислухай мене притьмом.

Наближся до душі моєї, визволь її;* з огляду на ворогів моїх спаси мене!

Ти знаєш мою ганьбу, мій сором, мою зневагу;* усі гнобителі мої перед тобою.

Ганьба розбила моє серце, і я знемігся;* я чекав милосердя, та його не було, і втішителів, – та не знайшов нікого.

Вони клали полин мені до страви,* і в згазі моїй напували мене оцтом.

Нехай їхній стіл стане петлею на них,* і тоді, як, вони в мирі, – сіттю.

Нехай в очах їм потемніє, щоб не бачили,* і крижі їхні нехай завжди трясуться.

Вилий на них гнів твій,* і нехай жар твого обурення їх огорне.

Нехай запустіє їхня оселя* і ніхто не мешкає в їхніх наметах.

Вони бо того, що ти бив, гонили;* розповідають про біль тих, що ти їх поранив.

Додай вину до їхньої вини,* нехай не ввійдуть у твою справедливість.

Нехай із книги живих стерті будуть,* і хай не будуть записані з праведними.

Я ж бідний і страждаю;* спасіння твоє, Боже, хай піднесе мене високо

Я прославлятиму ім’я Боже в пісні* та з подякою його величатиму.

І це буде миліше Господеві,* ніж віл або бичок з рогами й ратицями.

Побачать те покірні й звеселяться.* Хай живе серце ваше, ви, що шукаєте Бога.

Бо Господь вислухає нещасних,* і в’язнями своїми не погордує.

Нехай земля й небо його хвалять,* моря й усе, що в них кишить.

Бо Бог Сіон врятує і відбудує міста Юди,* вони житимуть там, і ними заволодіють.

Потомство слуг його візьме його у спадщину,* і ті, що люблять Бога, житимуть у ньому.

Слава, і нині:

Алилуя, алилуя, алилуя. Слава тобі, Боже. (Тричі) Господи, помилуй. (Тричі)

Тропар

Слава, глас 6: Господи, тебе, життя всіх, юдеї засудили на смерть;* ті, що завдяки жезлові Мойсея перейшли Червоне Море,* тебе до хреста прибили* і ті, що з каменя мед ссали, жовч тобі принесли.* Але ти, Христе Боже, добровільно витерпів усе,** щоб нас визволити з ворожої неволі, – слава тобі!

І нині: Богородице, ти лоза істинна,* що виростила нам Плід життя.* Тебе благаємо:* Молися, Владичице, з апостолами і всіма святими,** щоб помилувані були душі наші.

Тоді співаємо оці стихири.

Глас 8, самогласний:

Твій, Господи, друг і повірник Петро,* зо страху перед юдеями, відрікся тебе.* Він з плачем так закликав:* Не збувай мовчанкою моїх сліз, Щедрий;* я прирікав зберегти тобі вірність і не зберіг її.** Прийми також і нашу скруху і помилуй нас.

Стих: Дали мені жовч, замість хліба,* і у спразі моїй напоїли мене оцтом.

Коли перед твоїм святим розп’яттям, Господи,* воїни глузували з тебе, то небесні хори дивувалися.* Бо ти, що землю прикрашуєш квіттям, ось увінчався насмішливим вінцем;* ти, що вповиваєш землю хмарами,* вдягаєш на себе сміховинну багряницю.* В цьому провидінні виявилась твоя доброта, Христе,** і велика твоя милість, – слава тобі!

Слава, і нині: глас 5:

Коли тебе вели на хрест, ти, Господи, кликав:* За який вчинок хочете мене ви вбити?* Невже за те, що я ваших розслаблених оздоровляв,* що мерців, мов із сну, розбуджував,* що кровоточиву злікував, що хананейку помилував?* За який тоді вчинок хочете ви мене вбити?* Кого ви, беззаконні, сьогодні проколюєте, того – Христа,** ви побачите.

Відчинивши святі двері, священик (у фелоні) та диякон зі святилища, обернувшись до людей, виголошують:

Диякон: Будьмо уважні.

Священик: Мир всім.

Диякон: Премудрість, будьмо уважні.

Прокімен, глас 4: Бо я на рани готов,* і біль мій завжди передо мною.

Стих: О Господи, не докоряй мені в твоїм гніві і не карай мене в твоїм обуренні.

Диякон: Премудрість.

Читець: З книги пророка Ісаї читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

Читець: Господь Бог дав мені язик учнів, щоб я підтримував моїм словом знесиленого. Щоранку будить він, будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав. Господь Бог відтулив мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся. Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків і глузування. Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся, тому і тримаю моє обличчя, мов кремінь: я знаю, що не застидаюся. Близько мене той, хто мене виправдує. Хто посміє сперечатися зо мною? Станьмо разом! Хто мій супротивник? Нехай наблизиться до мене! Ось Господь Бог мені допомагає; хто мене осудить? Усі вони, немов одежа, розпадуться; міль їх поточить. Хто з-поміж вас Господа боїться, нехай на голос його Слуги зважає! Хто ходить у темряві, в кого нема світла, нехай на ім’я Господнє вповає й покладається на Бога свого! Всі ви, що розкладаєте вогонь, розжарюєте стріли, ідіть у жар вашого вогню, поміж ті стріли, що їх запалили! Це буде вам з моєї руки: лежатимете в муках! (Іс. 50, 4-11)

Апостол

Диякон: Премудрість.

Читець: До Римлян послання святого апостола Павла читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

Читець: Браття! Христос бо, ще тоді, як ми були безсилі, у призначений час помер за безбожних. Навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго може б хто і відважився умерти. Бог же показує свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. Отож, тим більш тепер, оправдані його кров'ю, ми спасаємося від гніву. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося його життям. (Рим. 88 зач.; 5, 6-10)

Євангеліє

Диякон: Премудрість, прості, вислухаймо святого Євангелія.

Священик: Мир всім.

Люди: І духові твоєму.

Диякон: Від Матея святого Євангелія читання.

Люди: Слава страстям твоїм, Господи.

Євангеліє читає сам священик.

В той час вояки повели Ісуса в середину двору, тобто у преторію, і скликали всю чоту. Вони вдягли його в багряницю і, сплівши вінець із тернини, поклали на нього, і почали його вітати: Радуйся, царю юдейський! І били його тростиною по голові, плювали на нього і, падаючи на коліна, кланялись йому. Коли над ним наглумилися, зняли з нього багряницю і одягнули його в його одежу. Опісля ж повели його на розп’яття. І заставили одного з прохожих, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що вертався з поля, нести його хрест. І привели його на місце Голготу, й що значить Череп-місце, і дали йому пити вина, змішаного з міррою, але він не прийняв. Тоді розп’яли його і поділились його одежею, кинувши на неї жереб, хто що візьме. Була ж третя година, коли розп’яли його. Був також напис, за що його було засуджено, на якому стояло: Цар юдейський. І розп’яли з ним двох розбійників, одного праворуч, другого ліворуч нього. Тоді збулось Писання, що каже: До беззаконних зараховано його. Прохожі хулили його і, киваючи головами, промовляли: Овва! Ти, що руйнуєш храм і в три дні знов його будуєш, спаси себе, зійди з хреста! Так само й первосвященики разом з книжниками, глузуючи, говорили між собою: Інших спасав, себе ж спасти не може! Христос, цар Ізраїля, хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили і увірували. І ті, що були з ним розп’яті, зневажали його. А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев’ятої години. О дев’ятій же годині Ісус скрикнув сильним голосом: Елої, Елої, лама савахтані? (що означає у перекладі: Боже мій, Боже мій! Чому покинув ти мене?). Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: Он, Іллю кличе! Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, дав йому пити, кажучи: Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля його зняти! Ісус же, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу. Сотник, що стояв проти нього, бачачи, що так віддав духа, сказав: Чоловік цей справді був Син Божий. Були там і жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, що слідом за ним ходили і Йому услуговували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим. [Мр. 67 зач.; 15, 16-41)

Люди: Слава довготерпінню твоєму, Господи.

Господь Бог благословенний,* благословенний Господь день у день,* сприяти буде нам Бог спасіння нашого;* Бог наш, Бог – Спаситель.

Святий Боже; Пресвята Тройце; Отче наш; і оцей кондак, глас 8:

Прийдіть усі, прославмо за нас Розп’ятого,* бо коли Марія побачила його на хресті, мовила:* Хоч і терпиш розпинання,** однак ти Син і Бог мій.

Господи, помилуй (40 р.).

Священик виходить північними дверими в епітрахилі перед Божий Гріб мовить молитву: «Ти, що повсякчас…» і перебуває там до закінчення Часу.

Ти, що повсякчас і кожної години на небі й на землі приймаєш поклін і славу, Боже добрий, довготерпеливий і многомилостивий, що праведних любиш, і грішних милуєш, і всіх кличеш до спасіння, заради обіцянки майбутніх благ! Прийми, Господи, в цю хвилину і наші молитви і спрямуй життя наше до твоїх заповідей. Душі наші освяти, тіла очисти, думки наші направ, розум очисти й протверези, і визволь нас від усякої скорботи, лиха й слабування. Захисти нас святими ангелами твоїми, щоб ми, їх охороною збережені й напоумлені, осягнули єдність віри та зрозуміння неприступної твоєї слави, бо ти благословенний на віки вічні.

Люди: Амінь.

Господи, помилуй. (Тричі)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, тебе величаємо.

Іменем Господнім благослови, отче.

Священик: Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас.

Люди: Амінь.

Молитва на час 3-ій

Священик: Владико, Боже, Отче вседержителю, Господи Сину єдинородний, Ісусе Христе і Святий Душе – єдине Божество і єдина сило! Помилуй мене грішного і, якими задумами знаєш, спаси мене недостойного слугу твого, бо ти благословенний на віки вічні.

Люди: Амінь.

ЧАС ШОСТИЙ

Прийдіте, поклонімся Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся Христові, Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся і припадім до самого Господа Ісуса Христа, Царя і Бога нашого.

Після «Прийдіте поклонімся…» священик робить малий поклін і заходить південними дверима у святилище.

Псалом 108

Боже моєї хвали, не мовчи!* Бо губи грішні й лукаві вони на мене розпустили, брехливим язиком зо мною говорили.

І словами ненависти мене обступили,* зо мною воювали без причини.

За любов мою вони зо мною ворогують;* я ж молюся.

Зло за добро навалюють на мене* і ненависть замість любови.

Ти ж, Господи, о Боже, чини зо мною ради твого імени!* Спаси мене, бо добра твоя милість, бо я недужий та бідний, серце моє зранене в моїх грудях.

Неначе тінь, що похилилась, я зникаю;* неначе сарану мене стрясають.

Коліна в мене хитаються від посту;* тіло моє змарніло без жиру.

Сміховиськом для них я зробився;* вони, побачивши мене, кивають головою.

Поможи мені, о Господи, мій Боже!* Спаси мене по твоєму милосердю!

Щоб вони знали, що то твоя рука,* що ти, Господи, оте вчинив.

Нехай собі кленуть, а ти благослови!* Встануть вони й осоромляться, а слуга твій буде радіти.

Противників моїх хай поб’є сором,* нехай огорнуться, немов плащем, власною ганьбою.

Я буду вельми дякувати Господеві моїми устами,* хвалитиму його між багатьма.

Бо він стояв праворуч бідака,* щоб урятувати його від тих, що хочуть засудити його душу.

Слава, і нині:

Алилуя, алилуя, алилуя. Слава тобі, Боже. (Тричі) Господи, помилуй. (Тричі)

Тропар

Слава, глас 2: Спасіння вчинив ти на землі, Христе Боже,* простерши на хресті пречисті твої руки** і зібравши всі народи, що кличуть: Господи, – слава тобі!

І нині: Тому, що не маємо сміливости задля великих гріхів наших,* ти, Богородице Діво, Народженого від тебе благай,* бо вельми могутня молитва Матері до милосердя Владики.* Не погордуй благаннями грішних, Всечиста,* бо милостивий і спасти може той,** хто й страждати за нас ізволив.

Тоді співаємо оці стихири.

Глас 8, самогласний:

Так каже Господь до юдеїв: Народе мій!* Що я заподіяв тобі, або чим викликав досаду?* Сліпців твоїх я зрячими вчинив, прокажених очистив,* чоловіка розслабленого я з ліжка підняв.* Народе мій! Що я заподіяв тобі?* І чим же ж ти мені відплатив?* За манну – жовчю, за воду – оцтом;* замість любови до мене, цвяхами ти мене до хреста прибив.* Отож, надалі не стерплю більше цього.* Покличу до себе інші народи* і вони прославлять мене з Отцем і Духом,** я ж подам їм життя вічне.

Стих: Дали мені жовч, замість хліба,* і у спразі моїй напоїли мене оцтом.

Законодавці ізраїльські, юдеї й фарисеї!* Так до вас говорить збір апостолів:* Ось той Храм, що його ви зруйнували!* Ось той Агнець, його ви розп’яли й у гробі поклали!* Але він своєю владою воскресне.* Не обманюйте себе, юдеї,* бо він – той, хто і в морі спасав, і в пустині годував.* Він – життя і світло, і мир світу.

Слава, і нині: глас 5: Прийдімо, ми – хрестоносці,* погляньмо, що це, разом з беззаконними священиками,* зрадник Юда задумав на Спаса нашого!* Сьогодні вони безсмертне Слово зробили винним смерти* і, передавши Пилатові, розп’яли на Череп-місці.* Все це витерпів наш Спаситель і закликав:* Прости їм, Отче, цей гріх,** щоб народи збагнули моє воскресіння з мертвих!

Відчинивши святі двері, священник (у фелоні) та диякон зі святилища, обернувшись до людей, виголошують:

Диякон: Будьмо уважні.

Священик: Мир всім.

Диякон: Премудрість, будьмо уважні.

Прокімен, глас 4: Господи, Боже наш, яке чудне* твоє ім’я по всій землі.

Стих: Бо ти возніс славу свою вище неба.

Диякон: Премудрість.

Читець: З книги пророка Ісаї читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

Читець: Так говорить Господь: ось пощастить Слузі моєму; він вознесеться, піде вгору, стане вельми великим. І як жахалися численні, глядівши на нього, – вигляд його не мав нічого людського в собі, – так здивує він багато народів, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули. Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги: немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані, усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих, і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти? Гріб йому призначили разом з безбожниками і між злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману на устах у нього. Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то побачить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню. Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли взяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався. (Іс. 52, 13-15; 53, 1-12)

Апостол

Диякон: Премудрість.

Читець: До Євреїв послання святого апостола Павла читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

Читець: Браття! Той, хто освячує, і ті, що освячуться, всі від одного. Тому він не соромиться називати їх братами, коли каже: «Я звіщу ім'я твоє  братам моїм, хвалитиму тебе серед громади». І знову: «Буду надіятись на нього». Та : «Ось я і діти, що їх Бог дав мені». А що діти були учасниками тіла і крови, то й він подібно участь у тому брав, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, яких  страх смерти все життя тримав у рабстві. Бо не ангелів прийняв він на себе, а від потомства Авраама. Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу. Тому, отже, що він страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу. [Євр. 306 зач.; 2, 11-18)

Євангеліє

Диякон: Премудрість, прості, вислухаймо святого Євангелія.

Священик: Мир всім.

Люди: І духові твоєму.

Диякон: Від Луки святого Євангелія читання.

Люди: Слава страстям твоїм, Господи.

Євангеліє читає сам священик.

В той час вели з Ісусом також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. І як прийшли на місце, що зветься Череп, там розп’яли його і злочинців, одного по правиці, і другого по лівиці. Ісус сказав: Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять. Коли ділили його одіж, кидали жереб. Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він Христос, Божий вибраний! Вояки також глузували з нього; підходячи до нього і подаючи йому оцет, примовляли: Коли ти цар юдейський, спаси себе самого! Був над ним і напис письмом грецьким, латинським і єврейським: Це є цар юдейський. Один із злочинців, що висів, зневажав його, кажучи: Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас! А другий, озвавшись, скартав його і мовив: Чи не боїшся Бога ти, що покутуєш ту саму кару? Ми бо несемо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого. І сказав Ісусові: Пом’яни мене. Господи, коли прийдеш, у твоїм Царстві. Ісус сказав до нього: Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раю. Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години; бо затьмарилось сонце, і завіса храму роздерлася посередині. А Ісус закликав сильним голосом: Отче, у твої руки віддаю дух мій! Сказавши це, він віддав духа. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: Справді цей чоловік був праведний. Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, верталися додому, б’ючи себе у груди. Усі його знайомі стояли оподалік, і жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на все те. (Лк. 111 зач.; 23, 32-49) 

Люди: Слава довготерпінню твоєму, Господи.

Негайно пошли нам щедроти твої, Господи,* бо зубожіли дуже ми.* Поможи нам, Боже, Спасителю наш,* задля слави імени твого.* Господи, визволь нас* і очисти гріхи наші задля імени твого.

Святий Боже; Пресвята Тройце; Отче наш; і оцей кондак, глас 8:

Прийдіть усі, прославмо за нас Розп’ятого,* бо коли Марія побачила його на хресті, мовила:* Хоч і терпиш розпинання,** однак ти Син і Бог мій.

Якщо у Велику П’ятницю припаде празник Благовіщення, тоді співаємо кондак свята.

Господи, помилуй (40 р.).

Священик виходить північними дверими в епітрахелі перед Божий Гріб мовить молитву: «Ти, що повсякчас…» і перебуває там до закінчення Часу.

Ти, що повсякчас і кожної години на небі й на землі приймаєш поклін і славу, Боже добрий, довготерпеливий і многомилостивий, що праведних любиш, і грішних милуєш, і всіх кличеш до спасіння, заради обіцянки майбутніх благ! Прийми, Господи, в цю хвилину й наші молитви і спрямуй життя наше до твоїх заповідей. Душі наші освяти, тіла очисти, думки наші направ, розум очисти й протверези, і визволь нас від усякої скорботи, лиха й слабування. Захисти нас святими ангелами твоїми, щоб ми, їх охороною збережеш й напоумлені, осягнули єдність віри та зрозуміння неприступної твоєї слави, бо ти благословенний на віки вічні.

Люди: Амінь.

Господи, помилуй. (Тричі)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, тебе величаємо.

Іменем Господнім благослови, отче.

Священик: Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас.

Люди: Амінь.

Молитва на час 4-ий

Священик: Боже й Господи сил і всього творіння Сотворителю! Ти з милосердя і незрівнянної милости твоєї послав на спасіння роду нашого єдинородного Сина твого, Господа нашого Ісуса Христа, і дорогоцінним його хрестом розписку гріхів наших розірвав і переміг начало й владу темряви. Тож, Владико чоловіколюбний, прийми від нас грішних ці вдячні і благальні молитви, і визволь нас від усякого згубного й темного гріха, і від усіх видимих і невидимих ворогів, що бажають вчинити нам зло. До страху твого прикуй тіла наші й не допусти сердець наших до слів або помислів лукавих, але любов’ю твоєю пройми душі наші, щоб, повсякчас на тебе дивлячись і світлом твоїм керуючись, бачили тебе, неприступне й вічне світло, та щоб невпинно хвалу й подяку віддавали тобі: безначальному Отцеві з єдинородним твоїм Сином і пресвятим, і благим, і животворящим твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки вічні.

Люди: Амінь.

ЧАС ДЕВ’ЯТИЙ

Прийдіте, поклонімся Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся Христові, Цареві нашому Богу.

Прийдіте, поклонімся і припадім до самого Господа Ісуса Христа, Царя і Бога нашого.

Після «Прийдіте, поклонімся…» священик робить малий поклін і заходить південними дверима у святилище.

Псалом 58

Визволь мене від ворогів моїх, мій Боже!* Оборони мене від тих, що повстають на мене.

Визволь мене від тих, що чинять беззаконня,* і спаси мене від душогубів.

Вони бо на життя моє чигають, змовляються на мене сильні.* Нема ні гріха в мені, о Господи, ані провини.

Без усякої вини моєї збігаються, готуються на мене.* Устань мені на зустріч і подивися!

Бо ти, Господи сил, Бог Ізраїля!* Встань на кару всіх народів, не пощади ні одного з віроломних.

Увечері повертаються назад, немов пси виють,* і бігають навкруги містом.

Ось вони розпустили уста свої, мечі в губах їхніх:* «Хто там почує?».

Але ти, Господи, з них смієшся,* висміюєш усіх поган.

Сило моя! Тебе я пильнуватиму,* бо ти моя безпека, Боже. 

Мій Бог, – моє милосердя! Хай Бог прийде мені назустріч,* хай дасть мені натішитись над ворогами моїми.

Побий їх, Боже, щоб не ввели у гріх народ мій.* Присилуй блукати їх, у твоїй силі провали їх, щите мій.

Що слово з уст їхніх – то гріх губ їхніх;* нехай спіймаються гординею своєю, прокляттям і брехнею, що розповідають.

Погуби в обуренні, погуби, щоб більше не було їх,* щоб знали, що Бог Яковом править аж до краю землі.

Увечері повертаються назад, немов пси виють і бігають навкруги містом.* Бродять, шукаючи що їсти, і коли наситяться, то виють.

А я співатиму про твою силу, і веселитимусь уранці твоїм милосердям;* бо ти став захистом для мене, прибіжищем у скрутну для мене днину.

О моя сило! Тобі псалом співатиму, бо ти, Боже, – мій захист.* Мій Бог – моє милосердя!

Слава, і нині:

Алилуя, алилуя, алилуя. Слава тобі, Боже. (Тричі)

Господи, помилуй. (Тричі)

Тропар

Слава, глас 8: Бачивши Начальника життя, розбійник,* що висів на хресті, мовив:* Якби розп’ятий не був Богом у тілі,* сонце не сховало б свого проміння і не тряслася б, тремтячи, земля.* Але ти, Господи, що все терпиш,** пом’яни мене в царстві твоїм.

І нині: Ти, Милосердний, що задля нас народився з Діви,* витерпів розп’яття і смертю смерть подолав* і, як Бог, появив воскресіння,* не погорди тими, що їх ти створив рукою своєю.* Покажи, Милостивий, своє чоловіколюбство,* прийми Богородицю, що тебе породила і молиться за нас,** і спаси, Спасе наш, людей зневірених.

Тоді співаємо оці стихири.

Глас 7, самогласний:

Страшно було бачити Творця неба і землі,* як він висів на хресті!* Сонце померкло, а день знову перемінився на ніч;* і земля викинула з гробів своїх тіла померлих.** З ними поклоняємось тобі – спаси нас!

Глас 2

Стих: Поділили ризи мої між собою* і за одежу мою кидали жереб.

Коли беззаконники прибили до хреста Господа слави,* він кликав до них:* Чим я вас скривдив, або чим прогнівив?* Чи хтось передо мною вас визволив від смутку,* і що мені за це сьогодні віддаєте?* Зло за добро: за вогненний стовп – ви мене до хреста прибили;* за хмару – гріб мені викопали;* за манну – жовч мені принесли;* за воду – оцтом мене напоїли.* На ваше місце я прикличу народи** і вони прославлять мене з Отцем і Святим Духом.

Слава, і нині: глас 6: Сьогодні на хресті розп’ято того,* хто землю на водах повісив.* На Царя ангелів вінець з тернини покладено;* в багряницю, для наруги, одягнено того,* хто небо хмарами вкриває;* удари приймає той, хто Адама в Йордані очистив;* цвяхами прибито Жениха Церкви;* списом пробито Сина Діви.* Поклоняємось стражданням твоїм, Христе!* Поклоняємось стражданням твоїм, Христе!* Поклоняємось стражданням твоїм, Христе!** Появи і нам преславне твоє воскресіння.

Відчинивши святі двері, священик (у фелоні) та диякон зі святилища, обернувшись до людей, виголошують:

Диякон: Будьмо уважні.

Священик: Мир всім.

Диякон: Премудрість, будьмо уважні.

Прокімен, глас 6: Каже безумний у своїм серці: Нема Бога!

Стих: Нема нікого, хто добро чинив би, нема ні одного!

Диякон: Премудрість.

Читець: З книги пророка Єремії читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

Читець: Господь об’явив мені, і я знаю: тоді ти появив мені їхні нечестя. А я, немов кволе ягнятко, що на заріз ведуть його, – а я й не відав, що вони лихі думки замислили супроти мене: «Зрубаймо дерево у повній силі й вирвім його з землі живих, щоб ім’я його не згадувалося вже більше!» Ти ж, Господи сил, що справедливо судиш, вивідуєш нутро і серце, дай мені побачити твою відплату їм, бо на тебе покладався я в ділах моїх. Тому так каже Господь до людей Анатоту, що чигають на твою душу й кажуть: «Не пророкуй во ім’я Господнє, а то помреш від наших рук». Тому так каже Господь сил: «Ось я їх покараю: хлопці погинуть від меча, сини їхні й дочки їхні помруть із голоду. І не буде в них останку, бо я наведу лихо на людей Анатоту у рік їхніх відвідин». (Єр. 11, 18-23)

Апостол

Диякон: Премудрість.

Читець: До Євреїв послання святого апостола Павла читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

Читець: Отож, брати, маючи вільний вступ до святині, завдяк крові Ісуса, що його він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом, і маючи великого священика над Божим домом, приступаймо зі щирим серцем, з повною вірою, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою. Держімо непохитне визнання надії, бо той, хто обіцяв, вірний. І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до добрих діл. Не залишаймо своїх громад, як то в декого є звичай, а, навпаки, підтримуймо себе, і то тим більше, що бачите день (судний), який  наближається. Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає  жертви за гріхи, але якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти противників. Коли хтось відкидав закон Мойсея, того без милосердя каралось смертю при двох чи трьох свідках. Оскільки гіршої, подумайте самі, кари заслужить той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив? Знаємо того, хто мовив: «До мене належить помста, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме свій народ. Страшно впасти в руки Бога живого!». (Євр. 324 зач.; 10, 19-31)

Євангеліє

Диякон: Премудрість, прості, вислухаймо святого Євангелія.

Священик: Мир всім.

Люди: І духові твоєму.

Диякон: Від Івана святого Євангелія читання.

Люди: Слава страстям твоїм, Господи.

Євангеліє читає сам священик.

В той час повели Ісуса від Каяфи у преторію. Був же ранок. Та не увійшли вони у преторію, щоб не осквернитись, а щоб могти їсти Пасху. Вийшов тоді до них Пилат і промовив: Яку вину принесли ви на цього чоловіка? Ті йому у відповідь закричали: Якби він не був злочинець, ми б його тобі не видали! Пилат їм каже: Візьміть його і судіть за вашим законом. Юдеї йому кажуть: Нам не дозволено нікого вбивати! Так збулося слово Ісуса, яке він сказав був, вказуючи, якою смертю має вмерти. Ввійшов Пилат знов у преторію, покликав Ісуса і каже до нього: Ти - цар юдейський? Ісус відповів: Кажеш те від себе, чи інші так тобі про мене оповіли? Озвався Пилат: Хіба я юдей? Народ твій і первосвященики видали мені тебе. Що ти зробив? Відповів Ісус: Царство моє не від цього світу. Якби моє царство було від цього світу, слуги мої воювали б, щоб я не був виданий юдеям. Та моє Царство не звідсіля. Мовив до нього Пилат: То ти - цар? Відповів Ісус: Ти кажеш. Я - цар. Я на те родився і прийшов у світ, щоб свідчити істині. Кожен, хто від істини, слухає мій голос. Озвався Пилат до нього: Що таке істина? І, сказавши це, вийшов знову до юдеїв, і каже до них: Я не знаходжу в ньому ніякої вини. Та є у вас звичай, щоб я вам на Пасху відпускав одного. Хочете, отже, щоб я вам відпустив царя юдейського? Ті знову закричали: Ні, не його, а Варавву! Варавва ж був розбійник. Узяв тоді Пилат Ісуса і велів його бичувати. Вояки, сплівши вінок із тернини, поклали йому на голову і одягли його у багряницю; і, підступаючи до нього, казали: Радуйся, царю юдейський! І били його по лиці. Пилат же знову вийшов надвір і промовив до них: Ось я виводжу вам його, щоб ви знали, що я ніякої вини не находжу в ньому. І вийшов Ісус у терновім вінку та в багряниці. А Пилат сказав їм: Ось чоловік! Як тільки побачили його первосвященики та слуги, закричали: Розпни! Розпни його! Каже їм Пилат: Візьміть його ви і розпніть, бо я ніякої вини не знаходжу в ньому. Юдеї йому відповіли: У нас є закон, і за законом він мусить умерти, бо він зробив себе Сином Божим. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. Вернувся він ще раз у преторію і каже Ісусові: Звідкіля ти? Ісус не дав йому відповіді. Каже йому Пилат: До мене не говориш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити тебе, і маю владу розп’ясти тебе? Відповів Ісус: Ти не мав би наді мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Тому, хто мене тобі видав, має більший гріх. З тієї хвилини Пилат шукав, як би його відпустити. Та юдеї кричали: Як відпустиш його, не будеш другом кесаря! Усяк, хто з себе робить царя, противиться кесареві! Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судищі, на місці, що зветься Літостротон, по-єврейському - Гаввата. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось цар ваш! Ті закричали: Геть! Геть із ним! Розпни його! Пилат каже їм: Царя вашого маю розп’ясти? Первосвященики відповіли: Нема у нас царя, крім кесаря! І видав його їм на розп’яття. Взяли вони Ісуса та й повели; і, несучи свій хрест, він вийшов на місце, зване Череп, по-єврейському Голгота. Там його розп’яли, і з ним двох інших, з одного і з другого боку, Ісуса ж посередині. Пилат велів зробити напис і прибити на хресті. Написано було: Ісус Назарянин - цар юдейський. Багато з юдеїв читали той напис, бо місце, де був розп’ятий Ісус, було близько міста. Написано було по-єврейському, по - грецькому і по – римському. Тоді первосвященики юдейські мовили до Пилата: Не пиши: Цар юдейський; але, що він сказав: Я - цар юдейський! Пилат відповів: Що я написав, - написав. Тоді вояки, розп’явши Ісуса, взяли його одіж і розділили на чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. Хітон же не був зшитий, але ввесь згори додолу тканий. Тому сказали один до одного: Не дерімо його, киньмо на нього жереб, на кого впаде. Так збулось Писання: Розділили між собою одіж мою, і на одежу мою кинули жереб. Так і зробили вояки. При хресті Ісуса стояли його ж мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини учень узяв її до себе. По тому Ісус, знаючи, що все звершилось, щоб збулося Писання, промовив: Спраглий я. Стояла там посудина, повна оцту. Тож і подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом. Скуштувавши оцту, Ісус сказав: Звершилося. І, схиливши голову, віддав духа. Тому що то була п’ятниця та щоб тіла не лишилися в суботу на хресті, бо був Великдень тієї суботи, юдеї просили Пилата, щоб переламали їм голінки і їх зняли. Вояки прийшли і переламали голінки першому і другому, що були з ним розп’яті. Та коли приступили до Ісуса і побачили, що він уже помер, голінок йому не ламали, але один з вояків проколов йому списом бік і зараз же потекла кров і вода. І той, який бачив, свідчить те, і свідчення його правдиве. І він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб збулося Писання: Кість у нього не буде поламана. І знову інше Писання каже: Дивитимуться на того, кого прокололи. (Ів. 59 зач.; 18, 28 - 19, 1-37)

Люди: Слава довготерпінню твоєму, Господи.

Не залиши нас до кінця ради імени твого святого,* не зруйнуй заповіту твого* й не віддаляй милости твоєї від нас задля улюбленого тобою Авраама,* і задля Ісаака, раба твого,* та Ізраїля святого твого.

Святий Боже; Пресвята Тройце; Отче наш; і оцей кондак, глас 8:

Прийдіть усі, прославмо за нас Розп’ятого,* бо коли Марія побачила його на хресті, мовила:* Хоч і терпиш розпинання,** однак ти Син і Бог мій.

Господи, помилуй (40 р.).                                         

Священик виходить північними дверими в епітрахилі перед Божий Гріб мовить молитву: «Ти, що повсякчас…» і перебуває там до закінчення Часу.

Ти, що повсякчас і кожної години на небі й на землі приймаєш поклін і славу, Боже добрий, довготерпеливий і многомилостивий, що праведних любиш, і грішних милуєш, і всіх кличеш до спасіння, заради обіцянки майбутніх благ! Прийми, Господи, в цю хвилину й наші молитви і спрямуй життя наше до твоїх заповідей. Душі наші освяти, тіла очисти, думки наші направ, розум очисти й протверези, і визволь нас від усякої скорботи, лиха й слабування. Захисти нас святими ангелами твоїми, щоб ми, їх охороною збережені й напоумлені, осягнули єдність віри та зрозуміння неприступної твоєї слави, бо ти благословенний на віки вічні.

Люди: Амінь.

Господи, помилуй. (Тричі)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, тебе величаємо.

Іменем Господнім благослови, отче.

Священик: Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас.

Люди: Амінь.

Молитва на час 4-ий

Священик: Владико Господи, Ісусе Христе, Боже наш! Ти довго терпиш наші провини і привів нас аж до цієї години, в яку ти на животворнім дереві висячи, благорозумному розбійникові до раю відчинив вхід і смертю смерть знищив. Очисти нас, грішних, і недостойних слуг твоїх, бо нагрішили ми й безаконня натворили, що вже недостойні звести очей наших і поглянути на височінь небесну, бо знехтували дорогу правди твоєї і ходили, куди вело нас серце наше! Тож молимо твоє безмірне милосердя: Пожалій нас, Боже, з безмежної милости своєї і спаси нас задля імени твого святого, бо змарнували ми в суєті дні наші. Визволи нас із руки супротивника і прости нам гріхи наші. Умертви тілесні пристрасті наші, щоб, відкинувши стару людину, ми в нову зодягнулися, і жили для тебе, Владики нашого і Доброчинця, і так, ідучи за твоїми веліннями, досягли вічного спокою, де для всіх праведних радісна оселя. Бо ти правдиво істинна веселість і радість для тих, які люблять тебе, Христе Боже наш, і тобі славу возсилаємо з безначальним твоїм Отцем, і пресвятим, і благим, і животворящим твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні.

Люди: Амінь.

Священик: Слава тобі, Христе Боже, надіє наша, слава тобі!

Люди: Слава, і нині. Господи, помилуй. (Тричі) Благослови.

Священик: Христос, істинний Бог наш, що за спасіння світу витерпів знущання й катування, хрест і смерть, молитвами пречистої своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, преподобних і богоносних отців наших, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.

Люди: Амінь.