Роль мовчання у духовному житті

Сьогодні у суспільстві наголошують, що справді успішна людина повинна бути комунікабельною, лаконічною у розмові та здатною промовляти перед великою авдиторією. Безліч тренінгів з публічного виступу сьогодні заповнюють соціальні мережі і набирають мільйони переглядів. Людина постійно стремить до того, щоб говорити, сказати комусь щось чи навіть просто відреагувати, але не змовчати. У наш час вже не можливо уявити світ, як рівно ж і життя кожного з нас, без гучних розмов, швидкого мовлення та постійного реагування-коментування. З одного боку, це добре і не варто драматизувати. «Говори – і я тебе побачу», – навчав Сократ. Проте, з перспективи християнської духовності все це може виглядати не так втішно.

Якщо ми пильно поглянемо на те, як багато ми говоримо і що ми говоримо, крізь призму справжніх стосунків з Христом, то легко зрозуміємо, що у наших розмовах є мало спілкування про Божі речі, або й узагалі немає. Крім того, неважко зауважити, що ми спілкуємось з Богом набагато менше, ніж з нашими ближніми. Чи відчуваємо ми наш обов’язок хоч трохи виправити це? Кожен християнин покликаний досвідчити це богоспілкування у мовчанні, під час якого не лише може звернути своє серце та ум до Бога, а й прислухатись до того, що Сам Бог до нього промовляє, і в такий спосіб отримати лік від постійного поспіху, що його пропонує нам сьогоднішній світ.

У святоотцівській традиції, на відміну від сучасного світу, мовчання не було чимось чужим, дивним, незрозумілим чи нелогічним. Йоан Ліствичник навчає, що мовчання – це початок нашої молитви. А Діонисій Ареопагіт у творі «Про Божі імена» наголошує, що мовчання – це знак спілкування між Богом та людиною понад словами й поняттями. Про мовчання також навчає Теодор Студит: «Мовчання наповнює душу того, хто мовчить, радістю понад всяку радість, бо той має Святого Духа за співбесідника». Більше того, Святе Письмо стоїть на сторожі мовчання. У 33 главі Книги Йова Господь звертається до страждаючого Йова, кажучи: «Мовчи, я буду говорити!» (Йов 33:31) та «Мовчи, і я навчу тебе мудрості!» (Йо 33:33). У Книзі Приповідок читаємо: «В багатомовності гріха не бракуватиме; хто стримує язик, той розумний» (Прип 10:19). Сам Господь Ісус навчає нас мовчанню, коли мовчить перед Пилатом, перед Іродом, перед первосвященником, у часі Своїх страстей, коли Його неправдиво звинувачують, б’ють, принижують.

Християнська духовна традиція вже здавна переосмислила необхідність мовчання у житті кожного християнина. Воно – невід’ємний елемент духовного розвитку зокрема й кожного священнослужителя.

Мовчання сьогодні є, мабуть, деколи складнішим, ніж колись. Увесь світ не мовчить, а немовби кричить, безперервно розмовляє. Проте, в будь-якому випадку мовчання залишається радикальним вибором на користь Христа. Воно засвідчує те, що ми вибираємо Бога понад усе: відкладаємо всі свої справи, проекти, зустрічі, відкладаємо те, що, як нам деколи здається, є дуже важливим. Проте, насправді, не важливіше за Бога, за наш час з Ним і для Нього.

Мовчання є для нас нагодою зустріти Бога, досвідчити Його, щоб краще ділитися цим досвідом з іншими. Саме тому воно є чудовою практикою, яка допомагає кожному з нас розвивати наші стосунки з Господом та йти дорогою здорового християнського духовного життя. 

Джерела: Святе Письмо