ЛАЗАРЕВА СУБОТА

“У Витанії ти воскресив мертвого від чотирьох днів Лазаря. Бо як тільки ти став біля гробу, голос твій, Господи, став життям умерлому, й ад зі страхом, застогнавши, віддав його…”(Стихира вечірні Лазаревої Суботи)

Лазарева субота вводить нас в цикл Квітної Тріоді та передує Квітній Неділі – В’їзду Господньому до Єрусалиму. До цих подій нас готують богослужіння шостого тижня Великого посту, в яких головною темою є  приготування вірних до чуда воскресіння Лазаря та тріумфу Входу в Єрусалим [1]. Праведний Лазар є головною особою цієї седмиці, де його чудесне воскресіння спогадується на богослужіннях Вечірні і Утрені, «Лазар, друг Христовий, померлий тхне і ридають усі, що були з Марією і Мартою. А Христос приходить до нього з радістю показати людям, що він є всіх життя» [2]. Велич цієї події стала причиною торжественної  зустрічі Христа в Єрусалимі, де його вітали як Месію, що в свою чергу стало початком хресного шляху Ісуса. 

Про  чудесне воскресіння Лазаря ми дізнаємося з Євангелія від Івана (глави 11-12). Дізнавшись про нездужання Лазаря, Христос мовив: “Недуга ця не  на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився”. Після цього він ще два дні перебував з учнями, а тоді вирушив з ними до Витанії, де Йому на зустріч виходять Марта, а згодом і Марія – сестри Лазаря. Чудом воскресіння померлого Христос в черговий раз засвідчує учням Свою всемогутність, щоб укріпити  їхній дух перед майбутніми подіями ув’язнення, суду і розп’яття. Хоч це був не перший випадок повернення Месією людей від смерті до життя (варто згадати юнака з Наїну та дочку Яіра) , але воскресіння Лазаря можна назвати найвеличнішим, оскільки попередні були у владі смерті короткий час, а Лазар в шеолі пробув чотири дні. Про це влучно висловлюються Отці Церкви: “Спаситель вирвав дочку Яіра з рук смерті, юнака з Наїну із зубів смерті, а Лазаря із самого нутра смерти”.  “Це чудо є водночас символом славного Христового воскресіння і прообразом воскресіння всіх людей”[3].

Історія смерті і воскресіння Лазаря – це пролог до страждань і смерті Ісуса Христа, оскільки саме після цього чуда первосвященики ухвалили вбити Ісуса, а з ним і Лазаря, як наочне свідчення чуда: “Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, численні бо юдеї залишили їх через нього й увірували в Ісуса ” (Йо 12:10-11).  Варто пригадати притчу про багача і Лазаря, в якій однойменний герой Лазар за життя страждає, а по смерті оселяється на Лоні Авраама – у місці блаженства праведних, в той час як багач терпить муки в аді. Важливим є уривок, коли багач просить в Авраама: "Так благаю тебе, отче, пошли його (Лазаря) у дім батька мого. Маю бо п`ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки"(Лк. 16:28). На що Авраам відповідає, що мають закон і пророків, щоб їх слухати: “Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять” (Лк 16:31). Не важко простежити сповнення слів притчі у воскресінні Лазаря, коли і мертвий встав з гробу, але це призвело до переслідування його і Того, Хто його воскресив. Зв’язок з цією притчею ми бачимо на богослужіннях шостої седмиці посту, яка готує нас до Суботи Лазаря та Квітної Неділі, коли спогадується убогий Лазар: “Бажаючи бути милосердним, молю тебе, щедрий Чоловіколюбче, вчини мене, що наслідував життя немилосердного багача, співучасником убогого Лазаря, ізбавляючи мене від полум’я і невгасимого вогню” (Перша пісня канону утрені Понеділка).

Згідно Передання праведний Лазар після воскресіння покинув Витанію, оскільки його хотіли вбити, і оселився на острові Кіпр, де згодом був рукоположений апостолами на єпископа міста Кітій. Там він здійснив багато чудес і проживав у суворій повздержливості. Мощі праведного Лазаря були віднайдені на Кіпрі у труні з написом “Лазар чотириденний, друг Христовий”, після чого були перенесені до Константинополя імператором Левом Філософом і покладені в церкві збудованій на честь Лазаря [4]. Святкування воскресіння Лазаря походить вже з перших віків християнства, а в IV столітті на Сході Лазарева Субота вже була урочистим празником, про що дізнаємося у відомої паломниці IV століття, Сильвії Етерії. У богослужбовій традиції цей день має характер Господського празника, це є єдина субота, в якій в часі Утрені ми використовуємо піснеспіви неділі: “Ангельський Собор”, “Воскресіння Христове бачивши…” та “Свят Господь Бог наш”, що передвіщає нам Воскресіння Христа. Раніше у Лазареву суботу відбувалось хрещення оглашенних, тому, властиво, у цей день замість “Трисвятого” на Літургії співаємо піснеспів “Ви, що в Христа хрестилися…” [5].

Чудесне Воскресіння Лазаря вповні розкриває людську і божественну природи   Ісуса Христа. Людська природа засвідчується Його зворушенням та розжалобленням, а божественна здійсненням небаченого до цього чуда, як співаємо на стихирах Вечірньої суботи: “… просльозившись над ним за вимогою людської природи, ти як Бог, воскресив його чотири дні після смерти. І він закликав до Тебе: Благословенний Господи, - слава тобі!”[6]. Воскресіння Лазаря покликане укріпити нашу віру у Христове Воскресіння, яким Христос подолав смерть і відкрив нам шлях до вічного життя в Бозі. Євангелист Іван Богослов подає слова Христа, які запевняють нас у вічному житті: “Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме” (Йо 11: 25).

Джерела:

[1] о. Ю. Катрій, Пізнай свій обряд, Видавництво оо. Василіян – Рим 1982, 120.

[2] Постова Тріодь, 8 пісня канону утрені шостого тижня Великого Посту.

[3] Пізнай свій обряд, 124.

[4] Синаксар у Лазареву Суботу.

[5] Пізнай свій обряд, 123.

[6] Молитвослов, Видавництво оо. Василіян – Рим 1990, 512.