Вечірня з виставленням плащаниці

пʼятниця, 3 травня

Переставл. прп. Теодосія, ігум. монастиря Печерського, спільного життя засновника

Свв. мчч. Тимотея й Маври

[Священник в епітрахилі творить малий поклін перед святою трапезою, відсуває катапетасму, виходить південними дверима і стає перед святими дверима і виголошує:]

Священник: Благословенний Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.

Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбнице благ і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий душі наші.

Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас. (3 р.)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, завітай і зціли немочі наші, імени Твого ради.

Господи, помилуй. (3 р.)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Священник: Бо Твоє є царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

Господи, помилуй (12 р.)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Прийдіте, поклонімся* Цареві нашому Богові.

Прийдіте, поклонімся* Христові, Цареві нашому Богові.

Прийдіте, поклонімся і припадім* до самого Господа Ісуса Христа, Царя і Бога нашого. 

Псалом 103

Благослови, душе моя, Господа!* Господи, Боже мій, ти вельми великий!

Ти одягнувся величчю і красою,* ти світлом, наче ризою, покрився.

Ти розіп'яв, неначе намет, небо,* ти збудував твої горниці у водах.

Із хмар собі робиш колісницю,* ходиш на крилах вітру.

Вітри своїми посланцями учиняєш,* полум'я вогненне − слугами своїми.

Ти заснував землю на її підвалинах,* не захитається по віки віків.

Безоднею, немов одежею, покрив її,* понад горами стали води.

Перед погрозою твоєю вони тікали,* перед голосом грому твого тремтіли.

Підвелися гори, зійшли долини до місця,* що ти їм призначив.

Поставив їм границю, якої не перейдуть,* щоб знову покрити землю.

Джерела посилаєш у ріки,* які течуть проміж горами.

Усю звірину, що в полі, вони напувають,* дикі осли там гасять свою спрагу.

Над ними кублиться небесне птаство,* з-поміж гілляк дає свій голос.

Ти напуваєш гори з твоїх горниць,* земля насичується плодом діл твоїх.

Вирощуєш траву для скоту, зела – на вжиток людям,* щоб хліб із землі добували:

Вино, що серце людське звеселяє, олію, щоб від неї ясніло обличчя,* і хліб, що скріплює серце людське.

Насичуються дерева Господні,* кедри ливанські, що посадив їх.

На них гніздяться птиці;* бусли – на кипарисах їхнє житло.

Високі гори для оленів,* скелі − для зайців притулок.

Ти створив місяць, щоб значити пори;* сонце знає свій захід.

Наводиш темряву, і ніч надходить,* що в ній ворушаться усі звірі дібровні.

Левенята рикають за здобиччю своєю,* поживи від Бога для себе просять.

Ховаються, як тільки зійде сонце,* лягають у своїх норах.

Виходить чоловік до свого діла,* і до своєї праці аж до вечора.

Яка їх, твоїх діл, Господи, сила!* У мудрості все ти створив, − повна земля твоїх створінь.

Ось море велике, прешироке,* у ньому плазунів без ліку, звірів малих і великих.

Там кораблі проходять,* є і левіятан, якого ти створив, щоб ним бавитися.

Усі вони від тебе дожидають,* щоб дав їм у свій час поживу.

Коли даєш їм, вони її збирають,* як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом.

Вони бентежаться, коли ховаєш вид свій;* як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються у свій порох.

Зішлеш свій дух, – вони оживають,* і ти відновлюєш лице землі.

Нехай слава Господня буде повіки,* нехай Господь радіє творами своїми.

Спогляне він на землю, і вона стрясається,* торкнеться гір, вони димують.

Я буду Господеві співати поки життя мого,* псалми співатиму, поки буду жити.

Нехай буде приємна йому моя пісня;* у Господі я веселитимусь.

Нехай грішники з землі щезнуть, і беззаконних більше нехай не буде.* Благослови, душе моя, Господа.

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже (3).

Мирна єктенія

Диякон: У мирі Господеві помолімся.

Люди на кожне прохання: Господи, помилуй.

За мир з висот і спасіння душ наших Господеві помолімся.

За мир усього світу, добрий стан святих Божих церков і з’єднання всіх Господеві помолімся.

За святий храм цей і тих, що з вірою, благоговінням і страхом Божим входять до нього, Господеві помолімся.

За святішого вселенського архиєрея Франциска, папу Римського, і за блаженнішого патріярха нашого Святослава, і за преосвященнішого архиєпископа і митрополита нашого кир (ім’я), і за боголюбивого єпископа нашого кир (ім’я), чесне пресвітерство, у Христі дияконство, за весь причет і людей Господеві помолімся.

За Богом бережений народ наш, за правління і все військо Господеві помолімся.

За місто це (за село це, за святу обитель цю), і за кожне село, місто, країну, і за тих, що вірою живуть у них, Господеві помолімся.

За добре поліття, за врожай плодів земних і часи мирні Господеві помолімся.

За тих, що плавають, подорожують, за недужих, страждаючих, полонених – і за спасення їх Господеві помолімся.

Щоб визволитися нам від усякої скорботи, гніву й нужди, Господеві помолімся.

Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.

Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, з усіма святими пом’янувши, самих себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо.

Люди: Тобі, Господи.

Священник: Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

«Господи, взиваю я до тебе», глас 1

Псалом 140

Господи, взиваю я до тебе, вислухай мене.* Вислухай мене, Господи.* Господи, взиваю я до тебе, вислухай мене.* Почуй голос моління мого,* коли взиваю до тебе.* Вислухай мене, Господи.

Нехай піднесеться молитва моя,* мов кадило перед тобою;* підношення рук моїх,* як жертва вечірня.* Вислухай мене, Господи.

Постав, Господи, моїм устам сторожу;* до дверей губ моїх − варту!

Не дай схилитися серцеві моєму* до чогось злого.

Ані чинити лихі вчинки з людьми, що творять беззаконня,* – ні ласощів їхніх я не хочу їсти.

Нехай праведник по-доброму б'є мене й виправляє,* а олія грішного нехай не намастить голови моєї.

Я все-таки молитимусь,* незважаючи на їхні злі вчинки.

Якщо суддів їхніх скинуть в ущелини скелі,* то почують, що слова мої любі.

Немовби хтось розбив і розрив землю,* розкидано їхні кості перед адом.

Бо до тебе, Господи, мій Боже, мої очі;* до тебе прибігаю, не губи душі моєї.

Збережи мене від петлі, що її наставили на мене,* і від сильця тих, що творять беззаконня.

Нехай грішники впадуть у власні сіті всі разом,* а я пройду безпечно.

Псалом 141

Я голосом моїм до Господа взиваю,* я голосом моїм до Господа молюся.

Скаргу мою перед ним виливаю,* мою скруту йому я виявляю.

Коли тривожиться в мені дух мій, ти знаєш мою стежку.* На дорозі, де я ступаю, тайно розставили сильце на мене.

Поглянь праворуч і подивися:* нема нікого, хто дбав би за мене.

Нема куди мені втікати,* нема нікого, хто піклувався би мною.

До тебе, Господи, взиваю й кажу:* Ти моє прибіжище, в землі живих ти моя доля!

Зверни увагу на моє благання,* бо я вельми нещасний.

Спаси мене від гонителів моїх,* бо вони сильніші від мене.

Виведи із темниці душу мою, щоб сповідуватися імені Твоєму.

Мене обступлять праведники,* бо ти добро мені вчиниш.

Псалом 129

З глибин взиваю до тебе, Господи,* Господи, почуй мій голос.

Нехай будуть твої вуха уважні,* до голосу благання мого.

Стих: Коли ти, Господи, зважатимеш на беззаконня,* то хто встоїться, Господи. Та в тебе є прощення.

(г. 1) Усе створіння змінилося від страху,* коли побачило, що Ти, Христе, висиш на хресті.* Сонце потьмарилось і основи землі сколихнулися:* Усе співстраждало з Творцем світу.* Господи, що з волі своєї** терпів за нас страждання, – слава Тобі!

Стих: Задля імени твого надіюсь на тебе, Господи,* надіється душа моя на слово твоє; надіється душа моя на Господа.

(г. 2) Беззаконні і нечестиві люди!* Чому ж ви укладаєте задуми безумні?* Навіщо Життя всіх на смерть ви засудили?* Ой, диво велике! Творець світу віддається в руки беззаконників* і Людинолюбець – підноситься на хрест,* щоб визволити з аду в’язнів, які взивають:** довготерпеливий Господи, – слава Тобі!

Стих: Від ранньої сторожі до ночі* від ранньої сторожі нехай уповає Ізраїль на Господа.

Як побачила Тебе, Слове,* сьогодні на хресті пренепорочна Діва,* по-материнському від жалю зайшлася* і серцем дуже побивалась* та, гірко зітхаючи, з глибини душі у сльозах голосила:* Ой, горе мені, Божественне Дитя моє!* Горе мені, Світло світу!* Навіщо заховався Ти від очей моїх, Агнче Божий?* Навіть ангельські хори вжахнулись, взиваючи:** Незбагненний Господи, – слава Тобі!

Стих: Бо в Господа милість і відкуплення велике в нього;* він визволить Ізраїля від усього беззаконня його.

Як Діва, що непорочно Тебе породила,* побачила Тебе, Христе, повішеного на дереві* – Творця світу і Бога,* то гірко заплакала:* Сину мій, де поділася краса обличчя Твого? * Не можу дивитись, бо не поправді розпинають Тебе.* Але незабаром встань, щоб і я побачила Твоє з мертвих** на третій день воскресіння.

Стих: Хваліте Господа всі народи!* Прославляйте його всі люди!

(г. 6) Сьогодні Владика створінь стоїть перед Пилатом* і Його, Творця, засуджують на хрест.* Він, як Агнець, добровільно приходить,* щоб Його прибили цвяхами і бік Йому пробили.* Губкою напоюють Того, хто манну як дощ зсилав.* По лиці дозволяє себе бити Спаситель світу,* і Творця всіх висміюють його ж раби.* За розпинателів Він умоляє свого Отця, кажучи:* Отче, відпусти їм цей гріх,* бо не знають, беззаконні, яке зло чинять.** О, яка велика любов Господа до людей!

Стих: Велике бо до нас його милосердя,* і вірність Господа повіки.

Як могло беззаконне зборище засудити на смерть* Царя всього створіння і не соромилося,* коли Він нагадав їм усі добродійства, питаючи:* Народе мій, що я Тобі заподіяв?* Невже ж не сповнив Я Юдею чудами?* Хіба не воскресив Я мерців одним своїм словом?* Чи не лікував усяку недугу й неміч?* Що ж ви Мені за це віддаєте? Чому забули Мене?* За оздоровлення завдаєте Мені рани,* за життя, немов злочинця, – вбиваєте та вішаєте на хресті свого Добродія,* наче беззаконника – Законодавця,* і як підсудного – Царя всього.** О, Господи довготерпеливий, – слава Тобі!

Слава і нині (г. 6): Страшна і преславна таємниця сьогодні діється на очах наших!* Схоплено Неосяжного.* Того, хто визволяє Адама від прокляття, зв’язано.* Того, хто знає всі таємниці душі – несправедливо допитують.* Того, хто безодню зачинив – у в’язницю вкидають.* Перед Пилатом стоїть Той,* перед ким з острахом стоять небесні сили.* Створителя вдаряє рука, яку Він створив;* на хрест засуджено Суддю живих і мертвих; * у гріб кладуть Того, хто ад зруйнував.* Незлобивий Господи, що все витерпів з милосердя свого** і всіх спасаєш від засудження, – слава Тобі!

Диякон: Премудрість, прості.

«Світло тихе»

Люди: Світло тихе святої слави, безсмертного Отця небесного, святого, блаженного, Ісусе Христе! Доживши до заходу сонця, бачивши світло вечірнє, славимо Отця, і Сина, і Святого Духа – Бога. Достойно є повсякчас прославляти тебе голосами побожними, Сину Божий, що життя даєш усьому світу; тому світ увесь славить тебе.

Диякон: Будьмо уважні.

Священник: Мир всім.

Диякон: Премудрість. Будьмо уважні.

 Прокімен

Прокімен, глас 4: Поділили ризи Мої між собою* і за одежу Мою кидали жереб.

Стих: Боже, Боже мій, зглянься наді Мною! Чому Ти мене покинув?

Диякон: Премудрість.

Читець: З книги Виходу читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

[Під час всіх читань святі двері зачиняються, а під час співу прокімена відчиняються.]

Читець: Господь розмовляв з Мойсеєм віч-на-віч, так, як говорить людина з людиною. А потім Мойсей повертався до табору. Слуга ж його, Ісус Навин, ще хлопчина, не полишав намету. Мойсей сказав Господеві: «Глянь, ти кажеш мені: Виведи народ цей, та ти не сповістив мене, кого пошлеш зо мною. А ще й сказав був мені: Знаю тебе на ім’я, і ласку ти знайшов в очах моїх. Тож коли я справді знайшов ласку в твоїх очах, дай мені взнати твої путі, щоб я пізнав тебе та й знайшов ласку в твоїх очах, та зглянься й на те, що це твої люди». Господь сказав: «Я сам піду з тобою і дам тобі спокій». І Мойсей відповів йому: «Коли не йтимеш ти сам особисто, то й не виводь нас звідси. Та й почім же буде пізнати, що я знайшов ласку в твоїх очах, я і народ твій, як не потім, що ти йтимеш з нами? Тим відрізнимось ми, я і твій народ, від усіх народів, що на лиці землі». Господь сказав Мойсеєві: «І те, що ти зараз бажаєш, зроблю; бо ти знайшов ласку в очах у мене, і я знаю тебе на ім’я». І говорив Мойсей: «Покажи мені, благаю, твою славу!» І Господь відповів: «Я появлю перед тобою всю мою доброту і виголошу перед тобою ім’я Господа; і милуватиму, кого милуватиму, і милосердуватимусь, над ким буду милосердуватись». І додав: «Лиця ж мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене і жити». Далі Господь сказав: «Ось місце коло мене, стань на цій скелі; і як проходитиме моя слава, я поставлю тебе в щілині скелі й моєю долонею покрию тебе, поки не перейду. (Вих 33, 11-22)

По закінченні читання хор відразу співає наступний прокімен:

Прокімен, глас 4: Розсуди, Господи, тих, що мене зневажають;* подолай тих, що боєм ідуть на мене.

Стих: Візьми зброю і щит, і встань мені на поміч!

Диякон: Премудрість.

Читець: З книги Йова читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

[Святі двері зачинені.]

Читець: Тоді благословив Господь нове становище Йова більш, ніж старе, і було в нього чотирнадцять тисяч овець, шість тисяч верблюдів, тисячу пар волів і тисячу ослиць. І народилось у нього семеро синів і три дочки. Одну назвав він Голубка, другу Пахуча квітка, а третю Рожок на помаду. Не було у всій країні таких вродливих жінок, як Йовові дочки. І дав їм батько спадщину між їхніми братами. Жив Йов після цього ще сто сорок років і бачив своїх дітей і дітей своїх дітей аж до четвертого покоління. І вмер Йов старим, нажившися на світі. (Йов. 42, 12-16)

По закінченні читання хор відразу співає наступний прокімен:

Прокімен, глас 6: Поклали Мене* в глибоку яму,* у темряву* та в тінь смерти.

Стих: Господи, Боже мого спасіння, я вдень кличу і вночі перед тобою скаржусь.

Диякон: Премудрість.

Читець: З книги пророка Ісаї читання.  

Диякон: Будьмо уважні.

[Святі двері зачинені.]

Читець: Так говорить Господь: Ось пощастить Слузі моєму; він вознесеться, піде в гору, стане вельми великим. І як жахалися численні, глядівши на нього – вигляд його не мав нічого людського в собі, – так здивує він багато народів, царі затулять рота свого; бо таке побачать, що їм не оповідалось, довідаються про таке, чого не чули. Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги: немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані, усі, як вівці, ми блукали; кожен, ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього. Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст. Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих, і що за гріхи народу свого його побито аж до смерті? Гріб йому призначили разом з безбожниками і між злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману на устах у нього. Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то побачить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню. Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли взяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався. (Іс. 52, 13-15; 53, 1-12)

Після читання диякон відразу виголошує:

Диякон: Премудрість.

Читець: До Корінтян першого послання святого апостола Павла читання. 

Диякон: Будьмо уважні.

Читець: Браття! Слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: «Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо. Де мудрий? Де учений? Де дослідник віку цього?» Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп'ятого – ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, а для тих, що покликані – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу силу і Божу мудрість. Бо нерозумне в Бога – мудріше від людської мудрости, і немічне в Бога - сильніше від людської сили. Гляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жодне тіло не величалося перед Богом. Ним, отже, ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога й оправданням, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться». Та я, коли прийшов до вас, брати, не прийшов звіщати вам свідчення Боже високомовними словами чи мудрістю. Ні! Я постановив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа, і то розп'ятого. (I Кор. 125 зач.; 1, 18-31; 2, 1-2)

Алилуя, глас 1 (Пс. 68):

Стих: Спаси мене, Боже, бо води дійшли до душі моєї.

Стих: Нехай в очах їм потемніє, щоб не бачили.

Євангеліє

Диякон: І щоб удостоїтися нам вислухати святого євангелія, Господа Бога молім.

Люди: Господи, помилуй. (3 р.)

Диякон: Премудрість, прості, вислухаймо святого євангелія.

Священник: Мир всім.

Люди: І духові твоєму.

Диякон: Від Матея святого євангелія читання. 

Люди: Слава страстям Твоїм, Господи.

Диякон: Будьмо уважні.

Євангеліє читає сам священник: Якже настав ранок, усі первосвященники і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб його вбити. І, зв’язавши його, повели і видали правителеві Пилатові. Тоді Юда, що зрадив Ісуса, побачивши, що його засудили, розкаявся і вернув назад тридцять срібняків первосвященникам і старшим. Згрішив я, сказав, видавши кров невинну. Ті ж відповіли: Що нам до того? Ти побачиш! Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть, і повісився. Первосвященники взяли ті гроші і кажуть: Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови. Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїля, і дали їх за ганчарське поле, як Господь мені велів був. Привели вони Ісуса перед правителя, і правитель спитав його: Ти цар юдейський? Ісус відповів: Ти кажеш. Та коли первосвященники і старші його обвинувачували, він не відповідав нічого. Тоді Пилат каже до нього: Хіба не чуєш, скільки свідчать проти тебе? Він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. На свято правитель звик був відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли. Був же тоді визначний в’язень, що звавсь Варавва. І от, коли вони зібрались, Пилат каже до них: Кого бажаєте, щоб я відпустив вам: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос? Знав бо він добре, що вони з заздрости видали його. І коли він сидів на судищі, його жінка прислала йому сказати: Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі в сні багато витерпіла заради нього. Та первосвященники і старші намовили народ просити, щоб пустив Варавву, а Ісуса видав на смерть. Заговорив правитель і сказав їм: Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Ті відповіли: Варавву. Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос? Усі відповіли: Нехай буде розп’ятий! Він спитав: Що злого вчинив він? Вони ж іще більше стали кричати: Нехай буде розп’ятий! Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води і вмив перед народом руки та й каже: Я невинний крови праведника цього; ви побачите. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших! Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття. Вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на нього всю чоту і, роздягнувши його, накинули на нього червоним плащ, і, сплівши вінець з тернини, поклали йому на голову, і дали тростину в праву руку. Потім, падаючи перед ним на коліна, глузували з нього, кажучи: Радуйся, царю юдейський! І плювали на нього, брали тростину і били його по голові. Насміявшись з нього, скинули з нього плащ, надягнули на нього його одіж і повели на розп’яття. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест його. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто Череп, дали йому пити вина, змішаного з жовчю, але він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп’яли його, поділились його одежею, кинувши жереб. А потім сіли, щоб його стерегти там. Над головою в нього прибили напис, за що його засуджено: Це Ісус - цар юдейський. Тоді розп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. (Мт. 27, 1-38) 

Один із злочинців, що висів, зневажав його, кажучи: Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас! А другий, озвавшись, скартав його і мовив: Чи не боїшся Бога ти, що покутуєш ту саму кару? Ми бо несемо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого. І сказав Ісусові: Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у твоїм Царстві. Ісус сказав до нього: Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раю. (Лк. 23, 39-43)

Ті ж, що проходили мимо нього, лихословили його і кивали головою, кажучи: Ти, що руйнуєш храм і за три дні будуєш знову, спаси себе самого: якщо ти Син Божий, зійди з хреста! Так само і первосвященники насміхалися з книжниками та старшими, кажучи: Інших спасав - себе спасти не може! Він цар Ізраїля: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в нього. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я - Син Божий. Так теж і розбійники, що були з ним розп’яті, ображали його. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі, Елі, лема, савахтані, тобто: Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув? Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: Він Іллю кличе. І негайно один із них підбіг, узяв губку і, намочивши її оцтом, настромив на тростину і дав йому пити. Інші ж казали: Лиши, побачимо, чи прийде Ілля його рятувати. Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. Тоді завіса храму роздерлася надвоє. Від верху аж до низу, земля затряслася, скелі розпались; гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали і, вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто і багатьом з’явились. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталось, вельми налякались і мовили: Це справді був Син Божий. (Мт. 27, 39-54)

Тому що то була п’ятниця та щоб тіла не лишилися в суботу на хресті, бо був Великдень тієї суботи, юдеї просили Пилата, щоб переламали їм голінки і їх зняли. Вояки прийшли і переламали голінки першому і другому, що були з ним розп’яті. Та коли приступили до Ісуса і побачили, що він уже помер, голінок йому не ламали, але один з вояків проколов йому списом бік і зараз же потекла кров і вода. І той, який бачив, свідчить те, і свідчення його правдиве. І він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб збулося Писання: Кість у нього не буде поламана. І знову інше Писання каже: Дивитимуться на того, кого прокололи. (Ів. 19, 31-37)

Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галилеї і служили йому: між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея. Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосиф, що й сам був учнем Ісуса. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат велів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно і поклав у свій новий гріб, що його висік був у скелі. І, прикотивши до входу гробу великий камінь, відійшов. Була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробу. (Мт. 27, 55-61)

Люди: Слава довготерпінню Твоєму, Господи.

Єктенія усильного благання

Диякон: Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї, молимось Тобі, вислухай і помилуй.

Люди, на кожне прошення: Господи, помилуй. (Тричі)

Ще молимось за святішого вселенського архиєрея Франциска, папу Римського, і за блаженнішого патріярха нашого Святослава, і за преосвященнішого архиєпископа і митрополита нашого кир (ім’я), і за боголюбивого єпископа нашого кир (ім’я), за тих, що служать і послужили у святім храмі цьому, і за отців наших духовних, і всіх у Христі братів і сестер наших.

Ще молимось за Богом бережений народ наш, за правління і за все військо.

Ще молимось за тут присутніх людей, що очікують від Тебе великої і багатої милости, за тих, що творять нам милостиню, і за всіх православних християн.

Священник: Бо милостивий і людинолюбний Бог єси, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

Сподоби, Господи

Сподоби, Господи, цього вечора* без гріха зберегтися нам.

Благословенний Ти, Господи, Боже отців наших,* і хвальне і прославлене ім’я Твоє навіки. Амінь.

Нехай буде, Господи, милість Твоя на нас,* бо ми надіємось на Тебе.

Благословенний Ти, Господи,* навчи мене установ Твоїх.

Благословенний Ти, Владико,* врозуми мене установами Твоїми.

Благословенний Ти, Святий,* просвіти мене установами Твоїми.

Господи, милість Твоя повіки,* не покидай діло рук Твоїх. 

Тобі належить хвала,* Тобі належить пісня.

Тобі належить слава:* Отцю, і Сину, і Святому Духові:

Нині і повсякчас,* і на віки віків. Амінь.

Прохальна єктенія

Диякон: Сповнім вечірню молитву нашу Господеві.

Люди: Господи, помилуй.

Диякон: Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.

Люди: Господи, помилуй.

Дня всього досконалого, святого, мирного й безгрішного у Господа просім.

Люди, на кожне прошенення: Подай, Господи.

Ангела миру, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших у Господа просім.

Прощення й відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просім.

Доброго й пожиточного душам нашим і миру для світу у Господа просім.

Останок життя нашого в мирі й покаянні завершити у Господа просім.

Християнської кончини життя нашого – безболізної, бездоганної, мирної – і оправдання на страшному суді Христовому просім.

Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, з усіма святими пом'янувши, самих себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо.

Люди: Тобі, Господи.

Священник: Бо Ти Бог милости, ласк і людинолюбности, і Тобі славу віддаємо: Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

Священник: Мир всім.

Люди: І духові твоєму.

Диякон: Голови ваші перед Господом схиліть.

Люди: Тобі, Господи.

Священник: Нехай буде влада царства Твого благословенна і дуже прославлена, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

Стихири на стиховні, глас 2

(г. 2, самоподібний): Коли з дерева Ариматейський Йосиф* зняв Тебе, Життя всіх, мертвого,* він смирною і плащаницею обгорнув Тебе, Христе,* і з любов’ю заходився, серцем і устами,* обціловувати нетлінне тіло Твоє.* Перейнятий острахом, радісно кликнув до Тебе:** Слава приниженню Твоєму, Людинолюбче!

Стих: Господь царює,* у велич Він зодягнувся.

Коли в гробі новому за всіх* поклався Ти, всіх Визволителю,* то ад-наруга всіх, побачивши Тебе, вжахнувся;* кайдани порвалися, ворота поламалися,* гроби відкрилися, мертві повставали.* Тоді й Адам з подякою радісно кликнув до Тебе:** Слава приниженню Твоєму, Людинолюбче!

Стих: Він бо утвердив вселенну,* і вона не захитається.

Коли Ти, Христе, неописаний,* і безконечний за Божою природою,* дав себе добровільно у гробі з тілом замкнути,* ти замкнув тайники смерти,* спустошив усе адове царство,* і цю суботу сподобив Твого божественного благословення,** слави та світлости.

Стих: Домові Твоєму, Господи, належить святість* на довгі літа.

Коли небесні сили бачили,* як беззаконники Тебе, Христе,* немов обманця оклевечували,* і як вони гробний камінь опечатали тими руками,* які пробили Твої пресвітлі груди,* стрепенулися від невимовного Твого довготерпіння.* Але, співрадіючи з нашим спасінням, кликали до Тебе:** Слава приниженню Твоєму, Людинолюбче!

Слава, і нині: глас 5: Тебе, що світлом, немов ризою, зодягаєшся,* зняв Йосиф з Никодимом* і, бачивши мертвого, нагого, непохованого,* ревним плачем заплакали* і, ридаючи, промовили:* Жалю наш, найсолодший Ісусе!* Побачивши Тебе на хресті повислого,* сонце негайно мороком покрилося* і земля з остраху тряслася,* і роздерлася церковна завіса.* Ось тепер бачу Тебе, що заради мене* добровільно прийняв смерть!* Як поховаю Тебе, мій Боже?* Або якою плащаницею обгорну?* Якими ж руками діткнуся нетлінного Твого тіла?* Та й які, Щедрий, пісні заспіваю на Твій відхід?* Величаю страсті Твої, оспівую Твій похорон з воскресінням,** кличучи: Господи, – слава Тобі!

Поклавши плащаницю до гробу, хор співає:

«Нині відпускаєш»

Нині відпускаєш слугу Твого, Владико,* за Твоїм словом у мирі.  

Бо побачили очі мої* спасіння Твоє. 

Що приготував Ти* перед усіма народами; 

Світло на просвіту народам* і славу люду Твого, Ізраїля.

Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас. (3 р.)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові,* і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Тройце, помилуй нас;* Господи, очисти гріхи наші;* Владико, прости беззаконня наші;* Святий, завітай і зціли немочі наші імени твого ради.

Господи, помилуй. (3 р.)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові.

І нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах,* нехай святиться ім’я твоє,* нехай прийде царство твоє,* нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі.* Хліб наш насущний дай нам сьогодні,* і прости нам провини наші,* як і ми прощаємо винуватцям нашим,* і не введи нас у спокусу,* але визволи нас від лукавого.

Священник: Бо Твоє є царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь.

Тропар, глас 2 [самоподібний]: Благообразний Йосиф,* знявши з хреста пречисте тіло твоє,* плащаницею чистою обвив,** і, пахощами покривши, у гріб новий положив.

Відпуст

Диякон: Премудрість.

Люди: Благослови.

Священник: Благословенний Христос, Бог наш, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь. Утверди, Боже, святу православну віру на віки віків.

Диякон: Пресвята Богородице, спаси нас.

Люди: Чесншу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, тебе величаємо.

Священник: Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше, слава Тобі.

Люди: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй (3). Благослови.

Священник: Христос, істинний Бог наш, що задля нас людей і задля нашого спасіння страшні муки і животворчий хрест та добровільне поховання тілом прийняти зволив, молитвами пречистої своєї Матері святих славних і всехвальних апостолів, – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.

Люди: Амінь.