Страсна П'ятниця 

Події Страсної п’ятниці – це кульмінація і завершення хресного шляху Ісуса Христа, який хоч і звершуються смертю, але через неї підводить до найвеличнішого таїнства всієї історія спасіння – Воскресіння, через яке Месія перемагає смерть і здійснює відкупительну місію для всього людства, починаючи від Адама, і наново відчиняє зачинені ворота раю. У Велику п’ятницю ми спогадуємо страждання Христа, які він за нас терпів, хоч і самі не можемо цього відчути, але можемо переживати з Ним і співстраждати. Цей день надзвичайно переповнений подіями: суд, побиття, обплювання, глузування, багряниця, тростина, тягар хреста, цвяхи, губка з оцтом, смерть – ці події мали місце в п’ятницю[1].

Христос є істинним Агнцем, який приноситься в відкупительну жертву за гріхи всього світу, - “Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає (Йо. 1:29)”- слова, які промовляє Іван Хреститель під час зустрічі на Йордані. “Те , що тоді мусіло залишатись незбагненним і було лише таємничою вказівкою на майбутнє, тепер є дійсністю: Ісус – це Агнець, вибраний самим Богом, на хресті Він несе провину і “забирає” її. [2]”. Ісуса розпинають в день єврейського свята Пасхи, в часі якого є звичай приносити в жертву ягня, щодо цього в книзі Виходу є припис не ламати їм ані кісточки. Згідно передання Христа проколюють списом в часі заколення пасхальних ягнят, і на відміну від двох розбійників, розіп’ятих поряд, йому не ламають колін для того, щоб пришвидшити смерть і поховати тіла до настання вечора згідно припису. У світлі відкупительної жертви Христос постає справжнім і досконалим пасхальним Ягням, що справді має владу забрати гріхи і відкрити рай людині. Ще одним аспектом, на який хочу звернути увагу, є символізм крові і води, що витекли з проколеного Христового боку, Отці Церкви бачили вбачали в цьому образ тайн Євхаристії і Хрещення, такими що творять Церкву і оновлюють людський рід. Символізм крові і води є оспіваний і в піснях, зокрема в одній з них чуємо такі слова: “Із ребра водою Він цілий світ напоїв, а чесною кровю Він всі гріхи обмив.” У книзі “Ісус з Назарету” Йозеф Ратцінґер (Папа Бенедикт XVI) пише, що, окрім тих знаків природи і чудес, які стаються при розп’ятті Ісуса, що їх описують євангелисти, зокрема землетрус, затемнення, востання мертвих, важливішим є процес віри, а саме визнання римським сотником, що Ісус є справді Син Божий. “Це стає початком постання Церкви поган (тих, хто не належать до євреїв), там Господь починає збирати людей до нової спільноти вселенської Церкви. Через страждаючого Сина вони пізнають правдивого Бога.[3]”

В Євангеліях в історії страстей є вплетено безліч старозавітніх текстів, які покликані потвердити єдність Писання Старого Завіту і Христової події в Новому Завіті, і засвідчити істинність обіцяного приходу Месії. Зокрема Євангелист Іван  засвідчує це в часі ділення одежі Ісуса між вояками, цитуючи Псалом 22. 19: ”Так мало здійснитись Писання: “Мою одіж розділили між собою, на шату мою кинули жереб”. Справді на хітон Ісуса кинули жереб, оскільки він був витканий цілим від верху до низу без шва. Таку одіж вдягали священники, і євангелист Йоан цією згадкою вказує на первосвященство Ісуса. “Деякі Отці Церкви вбачають образ незнищенної єдності Церкви. Хітон є символом єдності, за яку молився Архієрей Ісус увечері перед стражданнями за своїх[208]”. Ще одним пророчим текстом є 53 глава пророка Ісаї, де йдеться про страждання і смерть слуги Господнього: “Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його... Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх» (Іс.53).

       По смерті Ісуса Його тіло забирає Йосиф Ариматейський  і покладає в новому гробі, намащуючи надзвичайно великою кількістю пахощів, наче це є царське  погребення, в цьому чині поховання Ісус постає як Цар, подібно як в часі ділення одежі постає як Архієрей. Ця подія оспівана у тропарі Великої П’ятниці: “Благообразний Йосиф, з древа знявши пречисте тіло Твоє, плащаницею чистою обвив і пахощами покривши, у гріб новий положив.” Окрім Йосифа, євангелист Іван згадує також і Никодима, який приніс пахощі. Ці двоє належали до освіченої верстви населення Ізраїля, і хоч спершу привселюдно не засвідчували свого учнівства, але показали, що їхнє серце відкрите до пізнання істини.

       Головною темою  богослужінь Великої П’ятниці є муки і смерть Ісуса Христа. До богослужінь цього дня варто віднести й Утреню Страстей, яка хоч і служиться в нашій традиції у вечір Четверга, але належить вже до П’ятниці, через те, що богослужіння зсунуті на пів доби. На цьому богослужінні ми чуємо уривки 12 Євангелій, де описані страсті Христові, через які ми співпереживаємо події останніх годин Христа перед смертю. У саму ж П’ятницю зранку звершуємо Царські Часи, а згодом і Вечірню з виносом Плащаниці. “Ввечері служать Єрусалимську утреню. Це, можна сказати, похоронна утреня. З одного боку, її суть у тому, щоб по-людськи оплакати покладення Христа в гріб, а з іншого – під час утрені в певний момент співаємо дуже гарний ірмос “Не ридай наді мною, Мати... бо воскресну і прославлюся”. Тобто, з одного боку, у текстах прочитується людський сум за усопшою дорогою людиною, а з іншого – видно християнське ставлення до смерті, що зі смертю нічого не закінчується, що насправді це славний початок. Єрусалимська утреня – це одне з найгарніших богослужінь у нашому обряді, з дуже чутливими текстами.[5]”

Джерела:

1 Синаксар у Святу і Велику Пятницю.

2.Йосиф Ратцінгер (Бенедикт 16) Ісус з Назарету. Книга друга. Від вїзду в Єрусалим до Вскоресіння, 215.

3. Ісус з Назарету, 214.

4. Ісус з Назарету, 208.

5.Блог Нотатки Никодима, Василь Рудейко. Логіка пасхальних богослужінь у нас абсолютно заламана.