Святкування богослужінь Великої Седмиці

Невдовзі святкуватимемо щорічну пам'ять таїнства Смерті і Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Тиждень, який у нашій візантійській літургійній традиції називають Великим тижнем. Він і справді є Великим, бо являє найважливіший літургійний період у році і є одним із найдавніших в богослужінні християнської церкви в цілому. Більшість церков святкують його майже однаково. Основні богослужіння цього тижня походять із Єрусалиму. Завданням цих богослужінь є допомогти вірним сьогодення досвідчити події Страждання і Воскресіння Христа. Тому святі отці уклали богослужіння цього тижня особливим способом, прив'язавши святкування певних подій із життя Спасителя до богослужінь добового кола — Вечірні, Утрені, Часів, Повечір'я. Це зроблено також і для того, щоб відтворити не лише певну подію, свого роду «відбути» її, але відтворити її також і відповідно до часу доби, коли вона відбулася. У літургійному поминанні важливим є дотримуватись логіки Євангелія і таким чином вживати богослужіння також і як потужний засіб євангелізації, як логічну службу.

Приготування

Субота воскресіння Лазаря

Починається Великий тиждень Лазаревою суботою. Це своєрідний прообраз загального воскресіння мертвих. Христос, перед тим як йти на Страсті, хоче підкріпити своїх учнів, показавши, що смерть не буде панувати над ним. Він дозволяє смерть свого друга Лазаря і, воскрешаючи його після чотирьох днів, дає своїм учням побачити свою владу над смертю.

Неділя Входу Господа в Єрусалим

Квітна неділя — свято водночас світле і печальне. Ми знаємо, що оклики «Осанна!» за кілька днів зміняться на «Розіпни його!». Цим Церква нам хоче показати змінність, непослідовність, непостійність нашої людської природи, вона закликає нас не бути натовпом, мати особисте відношення до того, що відбувається.

Перші чотири дні Великого тижня

Перші чотири дні Великого тижня – від понеділка до четверга — все ще продовжують постові теми, теми покаяння, прощення, навернення, хоча кожен з тих днів має свою особливу богословську тематику. У Великий понеділок Церква вказує на праведного Йосипа — прообраз Христа, проданого своїми братами в рабство і таким чином ставшого благословенням і спасінням ізраїльського народу. Літургійні тексти Великого вівторка розкривають значення притчі про десять дів — розумних і легковажних — в очікування жениха. Велика середа присвячена темі євангельської грішниці, яка омиває ноги Христові. Разом з тим передвіщається також зрада Юди. Він дивиться на те, як грішниця дорогоцінним миром намащує ноги Христа, і, як кажуть літургійні тексти, «сріблолюбствує». З початком Великого четверга Церква готує нас особливими піснеспівами до переживання Тайної вечері і відкупительної жертви Христа.

Основними богослужіннями цих «підготовчих» чотирьох днів Великого тижня є Вечірні з Літургією Передосвячених Дарів, Утрені з прекрасними тріодями св. Косми Маюмського, Часи із обширними євангельськими читаннями та Повечір'я із тріодями св. Андрея Критського.

Пасхальне триднев’я

Велика п’ятниця

Велика п’ятниця літургійно розпочинається у четвер ввечері Вечірнею з Літургією Василія Великого — спомин Тайної вечері. Це богослужіння є одним із найважливіших євхаристійних богослужінь у літургійному році: Христос встановлює таїнство Євхаристії. Церква завжди заохочувала і через устави богослужінь навіть наказувала святкувати його увечір, свідомо прив'язавши його до Вечірні, яку, згідно з уставом, не можна звершувати перед третьою годиною пополудні. Краще ж взагалі святкувати її навіть о п'ятій чи шостій годині пополудні, щоб досвід цього богослужіння був досвідом саме Тайної вечері, таким як і більше ніж дві тисячі років тому.

У катедральних та митрополичих храмах відбуваються ще два обряди – обряд омивання ніг, який є прикладом служіння, що його дає Христос своїм апостолам, а другий – переважно в митрополичих церквах – обряд благословення чи освячення мира, яким уділяється таїнство миропомазання.

Утреня Страстей Великої п’ятниці присвячена читанню 12 уривків страсних Євангелій, тут присутні описи страждань, описані в усіх чотирьох євангелистів. Це богослужіння насправді є нічним чуванням — справжньою хресною дорогою Христа. Церква, встановлюючи його, мала на меті передати нам можливість разом із Петром та апостолами чувати з Христом, супроводжувати його у його стражданнях. Утреню страстей, згідно з церковним уставом, слід починати о четвертій годині ранку і завершити перед світанком.

Царські часи особливі своїми тропарями, які оспівують страждання і розп'яття Христа. Вони є тим часом, коли церква разом зі всім створінням згадує людську жорстокість, яка стала причиною смерті Господа. Тексти тропарів цих Часів, створені св. Софронієм Єрусалимьким, особливо зворушливі і душекорисні. Згідно із традицією, ці Часи звершують один за одним саме через 12 тропарів св. Софронія Єрусалимського, які становлять одне ціле. Найкращим часом для моління їх є південь — 12 година дня.

Велика субота

Із Вечірнею покладення у гріб Плащаниці, яку, згідно із давніми уставами, не належить починати перед четвертою годиною по обіді, починається Велика субота. Цікаво, що у багатьох наших церквах донині вечірню із покладенням Плащаниці звершують саме о четвертій годині.

В багатьох обрядах Велика субота є днем, коли не відбувається жодних богослужінь. Наприклад, в латинському обряді двері церкви зазвичай закриті, оскільки тіло Христове перебуває у гробі. В нашому обряді є три основних богослужіння у Велику суботу – Вечірня покладення в гріб з виставленням Плащаниці, Повечір'я з плачем Богородиці та Єрусалимська утреня — всенічне чування при гробі Христа. Особливість останньої в тому, що, хоча вона оспівує страждання і поховання, але вже чутно нотки Воскресіння: «Не ридай наді мною, мати, бо воскресну і прославлюся». Повечір'я з плачем Богородиці та Єрусалимська утреня є богослужіннями, які супроводжують чування церкви при гробі Христа. Їх тексти укладені так, щоб вірні, вшановуючи Плащаницю, могли молитовно оспівувати смерть, похорон, а також і Воскресіння Христа, яке очікуємо. Найкращим часом для Повечір'я з плачем Богородиці є дев'ята або десята година вечора, а для Єрусалимської Утрені — четверта або шоста година ранку. Після завершення Єрусалимської утрені в давнину Плащаницю переносили на престіл, а церкву закривали аж до Вечірні з Літургією св. Василія Великого.

Неділя Воскресіння

Неділя Воскресіння починається Вечірнею з Літургією св. Василія Великого, яка є древнім чуванням, перші згадки про яке можна побачити вже від 2 ст. Це також глибоко біблійне богослужіння, на якому звучать пісні Мойсея та трьох отроків з Книги Даниїла. Особливістю його є також те, що зазвичай під час нього відбувалося хрещення катехуменів, тому багато текстів говорять про хрещення, про те, як Воскресіння зумовило хрещення і як ми можемо в хрещенні пережити Воскресіння. На цьому богослужінні також відбувається зміна риз священиками з постових на світлі — образ Воскресіння Христа. Це богослужіння в давнину звершували так, щоб час зміни риз священнослужителями співпадав із північчю з Великої суботи на Неділю Пасхи. Сучасні устави вказують, щоб Вечірню з Літургією св. Василія Великого звершували не швидше четвертої години пополудні.

Наступні два богослужіння фактично завершують святкування Воскресіння – це є Воскресна утреня, яка в нашому обряді є одним з найурочистіших богослужінь. Особливістю її є канон св. Йоана Дамаскина, одне з найвеличніших його творінь, та Слово св. Йоана Золотоустого на Пасху. В ньому йдеться про свято Пасхи як про своєрідний підсумок нашого проходження Великого посту. «Хто в третій час прийшов – хай радується, хто в шостий час прийшов – хай радується, хто в дев’ятий час прийшов – хай також радується, і ті, які прийшли в останній момент, хай також радуються…»

Літургія св. Йоана Золотоустого відкриває в нашому обряді новий цикл – цикл П’ятидесятниці. Євангельське читання Прологу від євангеліста Йоана, «Напочатку було слово…», яке здійснюється кількома мовами під святковий передзвін, є есенцією благовістя Христового і символом проповідування Євангелія всім народам.

Необхідність звершувати богослужіння у відповідний час доби

На жаль, у нашій богослужбовій традиції внаслідок різних причин всі богослужіння змістились приблизно на пів доби. Через це богослужіння саме Великого тижня втратили свій природний і логічний зв'язок із часом доби. Відновлення давнього і правильного часу святкування найважливіших богослужінь є природним обов'язком для нашої церкви, особливо тепер, коли хочемо уповні жити і черпати духовість з нашого східного обряду. Цього вимагають від нас також і постанови ІІ Ватиканського собору, які наголошують на тому, що богослужіння добового кола необхідно звершувати так, щоб тексти і їх внутрішня логіка відповідали часові доби, у який вони мають звершуватися.

Джерело: http://plc-ugcc.blogspot.com/2014/04/blog-post.html?m=1