40 кроків до Воскресіння

Великий піст - це шлях до глибин, шлях до зустрічі з собою і шлях до зустрічі з Творцем. На початку посту, запрошуючи українців до цікавої і змістовної мандрівки, пропонуємо доволі відверті запитання, які кожен може собі поставити: "Сьогодні,саме тут ,саме на цьому етапі мого життя, саме у цих життєвих обставинах що хочу я почути від Творця? Які слова я хочу почути від Бога у глибині мого сердця? Що хоче моє сердце саме сьогодні і саме тут почути від Бога?" 

Церква запрошує нас здійснити цікаву і змістовну подорож, яка триватиме понад 40 днів. У другий день посту ставимо головне запитання - про зміст людського життя. 

У мереживі подій, з яких зіткане життя, обличчях осіб, які проходять повз нас по вулицях наших міст, ми з вами покликані бачити Божу справжню вірну люблячу присутність. Ми з вами покликані бути від Бога і для Бога. 

Господь зробив людину вершиною всього творіння, обдарував її розумом, здатним пронизувати дійсність до її основ. Кожна людина, незалежно від кольору її шкіри, статі чи становища у суспільстві, має гідність особи. Церква навчає, що людина як особа здатна пізнати себе, володіти собою, добровільно дарувати себе. 

У таїнстві воплочення Господь підіймає людську гідність до абсолютно нових висот, адже стає настільки близьким до людини, щоб людина могла стати максимально близькою до Творця. 

Бог став людиною, щоб кожен з нас міг стати Богом. Господь запрошує нас взяти участь Божому житті, мети якої не збагнути жодному людському розумові. Як часто ти пам'ятаєш про те, що є хтось, хто завжди вірно тебе любить? 

В особливий спосіб Творець відкрив себе людині у воплоченні свого Сина - Бог став людиною. Святе Писання та Передання, яке пильно зберігається Церквою протягом багатьох століть, дозволяють нам стати учасниками величного задуму Божої любові - історії спасіння людства. Бог промовляє до мене, щоб запропонувати мені самого Себе - своє прощення, своє милосердя, свою опіку та підтримку, свою дружбу. У невпинному гаморі життєвих буднів дуже легко заховатися від голосу Його запрошення... 

Ікона описує духовне, являє приховане від людського ока, але таке зрозуміле людському серцю. Справжньою іконою у нашому з вами світі є обличчя людини, яка живе вірою та надією, а понад усе - любов'ю. Як християни, ми з вами покликані являти світові обличчя люблячого Бога. 

Коли Господь хоче відкрити людині, ким Він насправді є, то каже, що є любов'ю! Так просто сформульована, так легко виражена найважливіша істина нашої віри - Бог є любов! А це означає, що ми з вами - творіння любові, що кожен із нас родом із любові! Таким чином кожна людина по своїй природі - це образ одвічної та справжньої любові, кожен із нас - це втілення Божої любові! 

Ми живемо в умовах постійних випробувань. Наш світ позначений несправедливістю та стражданням, люди помирають від голоду та байдужості, від жорстокості та ... самотності. Коли оглянемось довкола, не може нас не турбувати одне із найбільш трагічних запитань - запитання неминуче, болісне і таємниче - чому існує зло? 

Бог, якого людина знала як люблячого батька, як того, хто любив і дарував життя, ділився усім із людиною, раптом з'являється в інтерпретації диявола як той, хто приховав щось для себе, чимось не хоче ділитись. Любити - означає ділитись собою, дарувати себе, працювати для добра іншого. Це є логіка Божа. 

«Диявол є батько брехні» - навчав Ісус. У своїй боротьбі з добром він вибудовує певну паралельну ніби-дійсність. Творець ілюзій. Отці Церкви часто повторювали, що зло існує як неіснуюче. У його тлумаченні Божа заповідь, як вияв Його любові скерована на те, щоб захистити людину від досвіду зла, являється як спроба Творця, заздрісного та авторитарного, захистити себе від людини, не поділитись із нею, приховати щось тільки для себе. Він накидує на самого Творця свою логіку привласнення та використання іншого. І стверджує, що, переступивши заповідь Божу, віддаляючись від Господа, можна жити. Ось вона велика брехня диявола: життя можливе й без любові! 

Людина, налякана спотвореним дияволом образом Бога - авторитарного та себелюбного володаря, що не дозволяє людині реалізувати себе, заздрісного - намагається захистити себе і вийти поза межі, які Творець встановив для її безпеки. Так в історію людства проникає зло - народжується гріх. 

Людина відчуває необхідність захистити себе від своєї спотвореної злом уяви. Вона вперше відчуває страх - страх перед спотвореним злом образом Бога, страх перед глибокими змінами в розумінні себе та Творця, страх перед відчуттям провини, страх перед відчуттям завершеності, адже стан первинної гармонії залишився в минулому, зрештою, в людській свідомості народилось минуле - те, що було, минуло і вже не повернеться... 

Коли людина каже ні Богові, в глибинах її єства виникає порожнеча - безмежна, як сам Всесвіт. Ніхто і ніщо не в змозі заповнити пустки, спричиненої природною для неї жагою справжньої любові. Гріх залишає людське серце спустошеним. Слабне воля, затьмарюється свідомість, дійсність стає вужчою та більш примітивною. А людському серцю завжди хочеться свободи - справжньої, повної, свіжої, як сама весна... 

Чи не найжорстокіший винахід гріха - самотність. Коли людина, створена на образ Бога-любові, добровільно та свідомо каже «ні» своєму Творцеві, залишається на одинці з собою. Біль самотності один із найпотужніших в історії людства. Він змушує нас невпинно шукати компенсацій у сфері почуттів. 

Людина - єдина душею і тілом. Гріх вражає цілу людську істоту: душу і тіло. Ціла особа стає заручницею невпорядкованих схильностей. Недуги душі проявляються на рівні поведінки: зловживання їжею, алкогольна чи наркотична залежність, невпорядкована статева поведінка -- усі вони виражають глибоку внутрішню зраненість особистості. Рани душевні заставляють страждати тіло. Гріх засіває у нашому тілі смерть. 

Гріх виснажує душу. Зло всіляко намагається позбавити людину духовної сили жити та боротися. Неможливість задовільнити потреби, породжені в нашому серці гріховними пристрастями, приводить людину до стану глибокого пригнічення, відчаю. До втрати душевної рівноваги може привести й надмірна турбота про майбутнє. Коли людина надмірно покладається на себе, забуваючи, що її життя - дар Божий. 

Гордість - мати усіх гріхів. Невпорядкована любов до себе є причиною усякого іншого гріха. Горда людина забуває про творця та про інших людей, ставлячи себе в самому центрі свого світосприйняття, та очікуючи схожого ставлення до себе від тих, хто поруч. 

Бог є джерелом життя. Бог є любов. Отже, тільки любов здатна дарувати життя. Коли людина каже «ні» своєму Творцеві, Богу-любові, Богу життя, в її історію входить смерть. Саме там, де народжується гріх, народжується й смерть. Зло існує як неіснуюче, а отже, всіляко намагаючись позбавити людину снаги жити. Святий Іриней Ліонський каже, що «слава Божа - це людина, яка живе», а значить - бореться за життя, за добро, за істину та справедливість, за красу, за любов 

Розп'ятий образ Спасителя випромінює красу, якої незбагнути світові. Тільки чисте і смиренне серце може споглядати величну естетику смиренної Божої любові. На хресті Бог дарує мені все, бо дарує себе. «Зневажений, останній між людьми... він наші недуги взяв на себе... Його ранами ми зцілені» (Іс 53, 3.5). Прибитими до хресного дерева руками Господь запрошує мене в обійми люблячого Отця. Ось вона, краса Божої любові! 

Одна із найбільших таємниць, що постає перед людиною - це таємниця людського страждання. Бог-любов не може бути джерелом зла та страждання, проте саме їх присутність у нашому світі дуже часто піддають випробуванням людську віру в Бога. Деколи людина знаходить себе в таких обставинах, коди здається, що Господь зовсім про неї забув, що Він не здатний запобігти злу, а тому його просто не існує. І тільки віра дозволяє людині пройти крізь темряву випробувань до світла споглядання Божої присутності в своєму житті.